tag:blogger.com,1999:blog-90248646125565735012024-03-05T21:07:36.653+02:00Блог о. Олега КобеляДумки одного священикаО. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.comBlogger293125tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-52825398621953668502022-03-10T23:50:00.003+02:002022-03-11T08:03:10.294+02:00 Не прогавмо цей шанс<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEgBEjCosL1EfwUIJfCiT1d5FmNQuzQMqxusuRkiePozyZBRYehgCKxxo3oYt6cBGDeZbUpKDRJSyIpvPG3jPLp9xVWEbyN7ZleSI_vr9RA8qaCpmo-hQBKHuinmoVCg0BnUZYkQ5fk2NS7aHqoT76ZKcHF8CEkN-phTl-rWiidIra6qr5oYcYmrqWygOA=s1830" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="984" data-original-width="1830" height="172" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEgBEjCosL1EfwUIJfCiT1d5FmNQuzQMqxusuRkiePozyZBRYehgCKxxo3oYt6cBGDeZbUpKDRJSyIpvPG3jPLp9xVWEbyN7ZleSI_vr9RA8qaCpmo-hQBKHuinmoVCg0BnUZYkQ5fk2NS7aHqoT76ZKcHF8CEkN-phTl-rWiidIra6qr5oYcYmrqWygOA=s320" width="320" /></a></div><br /><p><br /></p><p>Мої слова стосуються всіх воцерковлених людей, але особливо моїх співбратів у священстві. Це не є якимось повчанням, а радше думками вголос, які може стануть комусь корисними.</p><p>Напевно, сьогодні не знайдеться громади чи парафії, на якій немає вимушено переселених людей чи біженців. Ви їх могли бачити не лише в магазині, на вулиці, у громадському транспорті, а й у храмі. Їх важко не зауважити через особливу манеру оглядати все навколо з неприхованим зацікавленям в очах. Я нещодавно піймав себе на думці, що шукаю серед своїх парафіян на богослужінні ті "інші" очі, або очі "інших". І мені стає набагато легше, коли я їх знаходжу! В них видно живе зацікавлення всім, що відбувається у храмі, яке так часто відсутнє у наших парафіян. (Справедливості ради, мушу сказати, що мене це менше стосується, бо на своїй парафії я недовго). </p><p>Ми не до кінця усвідомлюємо те, в якому особливому часі ми живемо, часі, сповненому величезних можливостей, як би це не звучало двояко. В нас може і не бути більше такої нагоди відкрити нашим гостям свою ідентичність, ідентичність нашої Церкви, ідентичність живого християнства. Я вже не кажу про те, скільки ми можемо розвіяти стереотипів, які десятиліттями насаджувалося в їхніх головах про "уніятів", "єзуїтів", "бандерівців", що стало своєрідним симулякром у вигляді венігрету. Будьмо терпеливими. Не завжди буде все легко і просто. Але лише від нас з вами залежить, чи час їхнього перебування тут буде просто змарнованим часом чи новими можливостями для всіх нас. </p><p>Я маю великі сподівання на тих, хто приймає у себе вимушено переселених осіб. Не знати хто кому може дати більше в цих реаліях. Але, якщо Ви їм хочете дати щось більше, ніж дах над головою, то приведіть їх до храму на хресну дорогу або недільну Літургію, запропонуйте поговорити із священником, розповісти про свої переживання, а можливо і порадьте приступити до Таїнства Покаяння. А можна запросити священника до свого додому, щоб поспілкуватися з цими людьми в домашній обстановці. Переконаний, для більшості з них це буде дуже цікавим досвідом. Чому б не зібрати їх всіх разом в Народному домі чи храмі і не розповісти про своє село, традиції, відомих вихідців з нашого міста чи села. А може і просто вислухати їх? Переконаний, що серед них є чимало талановитих людей, що можуть нас збагатити навзаєм. </p><p>Дуже важливо залучити їх до парафіяльного життя не лише через участь у богослужінні, а й соціальну працю. Переконаний, що незважаючи на весь драматизм теперішньої ситуації, наша Церква може вийти сильнішою, ніж будь коли, адже точно збагатиться новими людьми, що запалять свої серця вірою. Сьогодні найкращий час для свідчення живої віри, як через молитву, так і діла милосердя. Не можна відкидати саме такого Божого плану обдарувати даром віри тих, хто на власні очі бачив, до чого може призвести одна лише людина, що кинула виклик самому Богові. </p><p>Важко спрогнозувати, наскільки довго триватиме війна і які наслідки нас чекають в найближчому майбутньому. Але, вже сьогодні можна сказати з впевненістю: Україна буде інша. Українці будуть інші. Християнство буде іншим. Ми багато років жили в одній країні, але були геть іншими. Ця війна згладить багато розбіжностей і зруйнує чимало міфів. Шкода тільки, що багато цього буде досягнуто ціною зруйнованих доль і міст. </p><p><br /></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-16718366205973881832022-02-21T00:43:00.002+02:002022-02-21T00:43:27.777+02:00Per aspera ad astra<p> Per aspera ad astra, крізь терня до зірок</p><p>Цей вислів означає вічний рух до неба.</p><p>У нашому народі часом постає пророк</p><p>Якому вічну пам'ять зберігати треба.</p><p><br /></p><p>Бо поки пам'ятаємо про нього, він живе.</p><p>До Бога кличемо в молитві "Авва, Отче".</p><p>Не кожен з вірою ім'я Господнє призове.</p><p>Часом знайдеться хтось, що віру корче.</p><p><br /></p><p>Блаженний муж, хто вірує, а не вдає.</p><p>До нечестивих йде він тільки під конвоєм</p><p>У когось біографія, а в нього житіє.</p><p>Він прагне миру, а хтось хоче воєн.</p><p><br /></p><p><br /></p><p>Згадаєм патріарха Йосифа Сліпого</p><p>Про те, як він моливсь, терпів, творив</p><p>Схилімо свої голови в цей час тривоги.</p><p>У пам'ять ісповідника, що кров пролив.</p><p><br /></p><p>Дбав про науку, храми, і монастирі.</p><p>Понад усе любив він нашу Церкву.</p><p>За віру в Бога стільки потерпів!</p><p>Приніс себе, як цілопальну жертву.</p><p><br /></p><p>Якщо іти крізь терня, не уникнуть крові.</p><p>Шлях до зірок завжди людей манить.</p><p>"Немає в світі більшої над цю любові,</p><p>Коли вона для Господа горить. </p><p><br /></p><p>Колючий дріт так схожий до тернини!</p><p>Не можна вийти звідти цілим і без ран.</p><p>Ніщо й ніхто не може втримати людини</p><p>Яким би сильним не здававсь тиран.</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhTwzgZumsCmKVPioODsSpP6Z1YC1afsIf1G8stRLmVrwY_Jt0XKNap-c3e3ziNcoKJnWM4TbrR4ZCaz_H2f-NeuX-7-OxAwbttFeMuHMUaRGPQViy6nrODOA7v30S1F10gOHxzBYi4jQIYZJAcUTXw1I-NWiH-j4zb7NgkmowvnZBD_NXtpFwttrS2dg=s960" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="960" data-original-width="717" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhTwzgZumsCmKVPioODsSpP6Z1YC1afsIf1G8stRLmVrwY_Jt0XKNap-c3e3ziNcoKJnWM4TbrR4ZCaz_H2f-NeuX-7-OxAwbttFeMuHMUaRGPQViy6nrODOA7v30S1F10gOHxzBYi4jQIYZJAcUTXw1I-NWiH-j4zb7NgkmowvnZBD_NXtpFwttrS2dg=s320" width="239" /></a></div><br /><p><br /></p><p>Хто має крила духа, той воскресне.</p><p>Хто не боїться смерті, житиме повік.</p><p>Ніколи пам'ять про добро не щезне.</p><p>Яке творив для поколінь цей чоловік.</p><p><br /></p><p><br /></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-12181701459427371082022-02-21T00:06:00.001+02:002022-02-21T00:06:07.808+02:00Притча про блудного сина<p> Сьогоднішній євангельський уривок,</p><p>Це всім відома притча про Отця,</p><p>Який чекає кожного з його мандрівок,</p><p>З яких ми повертаємося, змінені з лиця. </p><p><br /></p><p>Як легко взяти те, що ти вважаєш за своє.</p><p>Мов той пісок крізь пальці, все пропаде...</p><p>Як скоро блудний син все прогуляє і проп'є,</p><p>Повіривши, що крім синівства кращі є принади.</p><p><br /></p><p>Туга людини за тим домом, де її чекають</p><p>Є чимось, що дає нам силу і бажання змін.</p><p>У тому домі, раді нам, усе прощають...</p><p>Не вимагаючи від нас нічого навзамін.</p><p><br /></p><p>Опам'ятатись, каятись, жаліти, шкодувати...</p><p>Усе це ніби грані діаманту із Писання. </p><p>Якщо би можна якось камінь цей назвати,</p><p>Він називався б "Метанойя", тобто "Покаяння"</p><p><br /></p><p>Без покаяння шлях до дому неможливий</p><p>Без метанойї годі мати людську гідність.</p><p>Хто став на вірний шлях, покинувши блудливий,</p><p>Щасливим стати є велика вірогідність.</p><p><br /></p><p>Цей перстень, одяг, танці і вечеря....</p><p>Прообраз радості Небесного Отця</p><p>І дивний погляд брата старшого при дверях</p><p>Що не хотів пробачити убитого тільця.</p><p><br /></p><p>Чимало з тих, що бачуть Бога, як роботодавця</p><p>Вважають не Отцем своїм, а наче боржником.</p><p>Господь трактує кожного з нас, не як виконавця</p><p>Але, вважає сином, хоча часом й бунтівником</p><p><br /></p><p>Ця притча про любов, про каяття й прощення.</p><p>А також і про задрість щодо тих, кого Бог любить.</p><p>Лиш той свідомий Божого благословення,</p><p>Хто без вага</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhhcg-wG_9w2uAUF-yhRiBHA6zq4cuGYod10FzHpze5z6j6tjWP_khtuE4iZl3wyBpRIyD_rW6A3zi8ffeiBEdV6vK3OOGl-TmnYohMrfEe4vOF7VwZtj5UeZcb0Xpu6XlcMQcjlWJaA9miHYF936ZgWf22j8mAx3iMv4bMxbxBLgyGvzbKTamkZMX6rA=s346" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="346" data-original-width="270" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhhcg-wG_9w2uAUF-yhRiBHA6zq4cuGYod10FzHpze5z6j6tjWP_khtuE4iZl3wyBpRIyD_rW6A3zi8ffeiBEdV6vK3OOGl-TmnYohMrfEe4vOF7VwZtj5UeZcb0Xpu6XlcMQcjlWJaA9miHYF936ZgWf22j8mAx3iMv4bMxbxBLgyGvzbKTamkZMX6rA=s320" width="250" /></a></div><br />ння через власне "его" переступить.<p></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-39533869207043356032022-02-21T00:04:00.001+02:002022-02-21T00:04:27.234+02:00Закхей<p> Сьогоднішній євангельський уривок </p><p>Є дуже схожим на уривок із сліпцем.</p><p>Всі недолюблюють людей-фальшивок</p><p>Про них згадаю тут лише бігцем.</p><p><br /></p><p>Завжди є щось чи хтось, що не дає узріти.</p><p>Сліпий не бачив через ваду тіла, а не гріх.</p><p>Закхей був митарем, не вмів безгрішно жити.</p><p>Він став багатим вельми, оббираючи своїх. </p><p><br /></p><p>Щоб мати більший зріст, не конче більше їсти.</p><p>Закхей компенсував свій зріст майном.</p><p>Він вирішив перед всіма на дерево залізти</p><p>Це був єдиний спосіб стрінутись з Христом. </p><p><br /></p><p>Всі зустрічі з Христом були не випадкові</p><p>Бо Він, як пастир йшов шукати тих,</p><p>Які мов вівці ніби й сумирні і шовкові, </p><p>Проте блукають по дорогах непростих. </p><p><br /></p><p>Вечеря в домі митаря Закхея,</p><p>Це ніби притча про правдиве каяття.</p><p>Ми ще почуємо про митаря і фарисея</p><p>І що це має до духовного життя.</p><p><br /></p><p>Без діл не може бути покаяння.</p><p>Спасіння Домом, є наш кожен храм.</p><p>Можливо це біблійне розважання</p><p>Збаг</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhp66QqfkctJDysm8gk9I00NMgbU8TBEhP6VcP6JQZbX1VR29LCZWzpam6gD7ZyDIgTKvTFF4sU1m0IQVyMzyjzZBVvyM7lCCdh7dVc8HCwarlHRBlpYQJfq7Iv1WrID_33Y8Yl4IN9ZctgEaRy0YTO4Zr27PjPFQnOCAarwOuzxgNyk_J7yWwHO1qt2w=s286" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="176" data-original-width="286" height="176" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEhp66QqfkctJDysm8gk9I00NMgbU8TBEhP6VcP6JQZbX1VR29LCZWzpam6gD7ZyDIgTKvTFF4sU1m0IQVyMzyjzZBVvyM7lCCdh7dVc8HCwarlHRBlpYQJfq7Iv1WrID_33Y8Yl4IN9ZctgEaRy0YTO4Zr27PjPFQnOCAarwOuzxgNyk_J7yWwHO1qt2w" width="286" /></a></div><br />нути щось та й допоможе нам.<p></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-60551040012443777132022-02-21T00:02:00.000+02:002022-02-21T00:02:03.891+02:00Сліпець<p> Сьогоднішній уривок із Писання</p><p>Розповідає про нещасного сліпця</p><p>Христос почув його одне прохання</p><p>Яке він крикнув не для гарного слівця</p><p><br /></p><p>Міг попросити гроші, хліб чи во</p><p>А попросив,чомусь, помилування він</p><p>Людина, що сліпою була з род</p><p>Відразу зрозуміла, чий Ісус є Син</p><p><br /></p><p>Серед юрби людей, що йшла до Єрихону</p><p>Узрів Месію той, хто був сліпим</p><p>Про віру жебрака ми чуємо з амвону</p><p>І віру тих, для кого він здававсь дурним</p><p><br /></p><p>Багато з нас звертається до Бога</p><p>Ще більше тих, хто каже "Замовчи!"</p><p>Щоб буть почутим, є одна вимога</p><p>Звертайся з вірою, і це роби не вдаючи</p><p><br /></p><p>Коли Господь дав зір сліпому жебракові</p><p>Зробив це дуже просто, кажучи "Прозри"</p><p>Якщо тоді це легко далося Христові</p><p>Він може дати нам ще й іншії дари</p><p><br /></p><p>Найголовніше, визначитись що просити в Бога</p><p>Щоб те прохання мало вартість для життя</p><p>Людина бідна - не обов'язково вбога</p><p>А бідна та, яка не потребує каяття</p><p><br /></p><p>За все, що випросили, треба дякувати Богу</p><p>За втрати у житті, зумій сказати "дякую" також.</p><p>Зробивши це, ти вже обрав в житті дорогу</p><p>Шлях за Ісусом, це дорога вбогих не вельмож.</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEg4UYAB0AH64vQ8O_IWqEEmR0PGeMvy5raYjHxuB9NyirHvA4Cy2VeufQ7YEy2vZ2XvYLRTj6_xvRq5r6abMoOGQnAwVivJpH2HuEraO7akWQ_xsRpgqSh3qMd5xpgXnA8s54wjOjbLAR7tlbRupY4KDzapJZJ7CKnsAV6t9dZyRiXPV37wCyxWRe-2Sg=s890" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="588" data-original-width="890" height="211" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEg4UYAB0AH64vQ8O_IWqEEmR0PGeMvy5raYjHxuB9NyirHvA4Cy2VeufQ7YEy2vZ2XvYLRTj6_xvRq5r6abMoOGQnAwVivJpH2HuEraO7akWQ_xsRpgqSh3qMd5xpgXnA8s54wjOjbLAR7tlbRupY4KDzapJZJ7CKnsAV6t9dZyRiXPV37wCyxWRe-2Sg=s320" width="320" /></a></div><br /><p></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-43186249877779029842021-09-07T12:16:00.002+03:002021-09-07T12:16:45.178+03:00Про насКоли зайдеш у інтернет на форум<br />
коли про Бога люди пишуть слово<br />
Охоплює мене за всіх нас сором<br />
Як бачиш стільки богословів.<br />
<br />
Ми знаєм все, про індуїзм, про йогу.<br />
Ми знаємо про секти та про віри<br />
Стаєм на бік чиєгось блогу,<br />
А лайок і образ, то взагалі без міри.<br />
<br />
Аеропаг Афін сьогодні інший<br />
Всесвітня павутина це судище<br />
І голос тих на ньому завше більший,-<br />
Хто гордістю стає над усіма найвище.<br />
<br />
Чимало тих є тут назавжди,<br />
Хто не зустрів Христа у світі<br />
Шукають Бога, Щастя, Правди<br />
Але знаходять чиїсь сіті.<br />
<br />
Христос казав своїм учням,<br />
Що стануть ті людей ловити,<br />
Це саме нині каже й нам<br />
Щоб всіх їх учнями зробити. <br />
<br /><div>
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
</div>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-46635921936103476192021-04-25T12:37:00.001+03:002021-04-25T12:37:15.425+03:00Роздуми на євангельський уривок Квітної Неділі<p> Сьогоднішній уривок Євангелія Квітної Неділі розповідає про дуже драматичні події за участю дуже різних людей, які мали дуже різні мотиви.</p><p>Марта. Іван Богослов, автор цього уривку окремо наголошує, що Марта услугогувала на вечері у домі Лазаря. Це та сама Марта, яка в Євангелії від Луки почула слова "Марто, Марто, ти побиваєшся про багато, одного ж потрібно...." Марта робила те, що вміла найкраще робити.</p><p>Марія, сестра Марти. В Євангелії від Луки вона сидить в ногах Ісуса і слухає його слова. Тут же вона виявлає чуйність в інший спосіб: вона миє ці ноги дорогоцінним нардом і витирає власним волоссям. За кілька днів Ісус вмиватиме ноги своїм учням. </p><p>Лазар. Заледво кілька годин минуло, як він воскрес з мертвих і йому знову загрожує смерть. Але Ісус його не для того воскресив, щоб Лазар помер за Нього. Він сам вмиратиме за Лазаря.</p><p>Юда. Як він нагадує тих людей, які закидають Церкві те, що він закидає Ісусові! Причина його зради - розчарування. Він розчарувався в Ісусові, бо думав, що той не знає його вчинків. Йому було незрозуміло, чому Ісус, який воскрешає померлих, годує хлібом тисячі людей, ходить по воді, той самий Ісус мовчить на те, що він, Юда, краде зі скарбоні! Люди часто перестають вірити, бо їм здається, що якби Бог існував, він мав би відразу карати за скоєне. </p><p>Люди. Вони не змінилися за 2000 років. Ми легко впадаємо в ейфорію. І легко забуваємо про це. Христа зустрічали так, як зустрічали царя з переможного походу. За кілька днів Пилат питатиме юрбу: "Царя вашого маю розп'ясти"? У відповідь - "Нема у нас царя, крім кесаря". За яких 40 років Єрусалим за наказом кесаря буде майже стертий з лиця землі. </p><p>Осля. Христос зігрітий теплом тварин при своєму народженні і йде на вірну смерть на осляті. Драма життя завжди переплітається із драмою смерті. Але наступної неділі ми побачимо її розв'язку.</p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-20796633906079323572021-03-24T12:53:00.001+02:002021-03-24T12:53:44.077+02:00Про паломництва, спільноту і яєчну шкаралупу<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-XZ29aj8xuy0/YFsZbIT1ozI/AAAAAAAA7Kk/t6ayAnwR5lkwaY-oOk0VivGVQK-VZ0MGACLcBGAsYHQ/s1600/IMG-97bbcac55612ee2b8907d63d32c0fdd6-V.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1600" data-original-width="1200" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-XZ29aj8xuy0/YFsZbIT1ozI/AAAAAAAA7Kk/t6ayAnwR5lkwaY-oOk0VivGVQK-VZ0MGACLcBGAsYHQ/s320/IMG-97bbcac55612ee2b8907d63d32c0fdd6-V.jpg" /></a></div><br /><p></p><p> Перший тиждень Великого Посту я провів трохи не так, як все і не так, як всі. Збоку, це ніяк не нагадувало піст у нашому розумінні, але це не стало перешкодою у духовному переродженні. </p><p>Мені випала чудова нагода побувати з паломницькою поїздкою до Єгипту на запрошення паломницького центру "Віфлеєм". Особливий час, проведений дуже особливо з особливими людьми. Мені було завжди цікаво спостерігати за таїнством народження спільноти. Це схоже до того, як зі звичайого яйця народжується пташеня. Воно пробивається зсередини, пробиваючи дзьобиком тверду шкаралупу. Воно робить щось, що не до кінця йому самому зрозуміле, але щось дуже потрібне для життя. Так і кожна компанія, група чи товариство може переродитися у щось більше, якщо проб'є зовнішні кайдани умовностей та непорозумінь. Все задля того, щоб почати жити інакше. Пташенятко виходить із власної зони комфорту, щоб вийти у незнаний світ і розправити неокріпші крильця. Робить це з однією метою, щоб з часом полетіти. Так було і в нашому випадку: хтось пробив шкаралупу гріха, приступивши до Таїнства Покаяння. Хтось пробив шкаралупу страху перед висотою чи глубиною. Хтось пробив шкаралупу лінивства. А хтось шкаралупу вивищення. Все це разом і кожне зокрема зробило нас спільнотою, перетворивши з групи розрізнених людей з розрізнених міст і з різними уявленнями.</p><p>Паломники стали невеличкою спільнотою завдяки тому, що і породжує пташеня - теплу. Не так теплу єгипетського сонця, як теплу Божого милосердя до нас, що спливало особливими променями на спільній молитві, знайомстві, екскурсіях і в різноманітних ситуаціях. Нам Господь сприяв і з погодою, і з гідами, і з друзями і навіть з часом повернення в Україну. Коли ми знайомилися між собою вперше, я кожному задав запитання про те, що робить його чи її щасливими. Прекрасні відповіді і ділення! Коли дійшла черга до мене, я сказав про відведений Богом день. Кожен день, який ми сприймаємо очима віри, робить нас щасливими людьми. Як духівник, я ставив перед собою завдання навчити це інших: радіти кожному дню і зустріти в цей день Бога в ближньому, сотвореному світі, коханій людині чи просто в конкретній ситуації. </p><p>Свідчення віри, які ми отримали від єгипетських християн, коптів - відіграли величезну роль в нашому духовному становленні. Не кожен священник проповідує Бога з таким завзяттям, як це роблять вони, прості миряни. І це вражає. Християн можна пізнати по їх імені і знаку хреста, який їм при народженні наносять на руці у вигляді татуювання. Якщо в нашій країні багато людей встидаються власної віри, то у Єгипті вони дуже дорожать тим, що є християнами. Щоб попасти до християнського храму, потрібно пройти ретельну перевірку на блокпості і перетерпіти деякі незручності. Це ціна того, що означає вірити в Ісуса Христа у мусульманській країні.</p><p> Як в пташеняти поступово звільняються очі від слизі і воно починає бачити світ навколо, так само і люди в нашій спільноті побачили красу створеного Богом світу на землі, над землею і під водою. Пізнавати Творця через його твориво - що може бути більш захоплююче?</p><p>Якщо у вас буде можливість обирати між паломницькою поїздкою і туристичною, то вибір є очевидним. Тим, хто хоче розправити крила, їдьте в паломництво, а якщо Вам комфортніше бути в оточенні шкаралупи, а не інших, то обирайте щось інше. </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-iJB2I_HhELc/YFsaKmldhZI/AAAAAAAA7K0/wzUZhQNWfSEAVLOq2CoKH9itMG9VRMhGACLcBGAsYHQ/s1600/IMG-3e288ca68a4a37c4ac6d25af7be448c3-V.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1200" data-original-width="1600" src="https://1.bp.blogspot.com/-iJB2I_HhELc/YFsaKmldhZI/AAAAAAAA7K0/wzUZhQNWfSEAVLOq2CoKH9itMG9VRMhGACLcBGAsYHQ/s320/IMG-3e288ca68a4a37c4ac6d25af7be448c3-V.jpg" width="320" /></a></div><br /><p><br /></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi8nfANCwaU4ZQc3YV2KDEtVcatwDBxG-VtdRgWNduTNgq_R56x4Rq6kKl-I1qgKGdFEQLEj0haOuda6XrJeocVsQWeJP5_JXbWuMVI6XndalBKlGIwG9DUsns7Zm2t97WVirEfia_tIwzb/s1600/IMG-f1d393df4daf38866e3ee5c6f3b1513f-V.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1600" data-original-width="1200" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi8nfANCwaU4ZQc3YV2KDEtVcatwDBxG-VtdRgWNduTNgq_R56x4Rq6kKl-I1qgKGdFEQLEj0haOuda6XrJeocVsQWeJP5_JXbWuMVI6XndalBKlGIwG9DUsns7Zm2t97WVirEfia_tIwzb/s320/IMG-f1d393df4daf38866e3ee5c6f3b1513f-V.jpg" /></a></div><br /><p><br /></p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-53670816215617797722021-01-04T21:40:00.001+02:002021-01-04T21:40:33.914+02:00Про вакцинофобію та пішохідний перехід.<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-nJ_h3m8s4Qg/X_NvFN2LR7I/AAAAAAAA7AY/96U883WyhyoQ3YFfNiw61LYOF61203ISwCLcBGAsYHQ/s1024/scale_1200.jpeg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="768" data-original-width="1024" src="https://1.bp.blogspot.com/-nJ_h3m8s4Qg/X_NvFN2LR7I/AAAAAAAA7AY/96U883WyhyoQ3YFfNiw61LYOF61203ISwCLcBGAsYHQ/s320/scale_1200.jpeg" width="320" /></a></div><br /><p><br /></p><p>Вже довгий час спостерігаю в своїй новинній стрічці у Фейсбуці справжню істерію з приводу вакцинації. Як не прикро, цю істерію поширюють навіть мої співбрати, священники. І, що є дуже промовистим, переважну більшість вакцинофобів складають люди без медичної освіти. Тут важко достукатися до здорового глузду, адже деякі психологи <a href="https://journals.sagepub.com/doi/full/10.1177/1745691618774270">помітили</a> певну кореляцію між схильністю вірити в різні конспірологічні теорії і особливістю людської психіки. Але спробую привести один аргумент. </p><p>Всі ми знаємо, що таке пішохідний перехід. Є люди, які його малюють в певних місцях. Є пішоходи, які переходять на ньому. Є окремі індивіди, які переходять там, де їм заманеться. Є поліція, що має повноваження штрафувати таких унікумів. І є водії, які зобов'язані пропустити пішохода, що рухається встановленим переходом. Аргументи вакцинофобів просто "геніальні": хто може дати гарантії, що вакцина не зашкодить людині? Це те саме, що я би запитав, хто може дати гарантії, що пішохода не зіб'є авто на переході? Дорожні служби? Поліція? Водій? Звісно, що ніхто. На пішохідних переходах гинуть сотні людей щороку і тисячі травмуються через власну неуважність чи неуважність водіїв. Проте нікому в здорову голову не приходить думка відмінити всі пішохідні переходи, бо на них постійно гинуть люди. Дехто скаже: "Я постійно перебігаю дорогу там, де мені зручно, і все ще живий". Але ж ніхто не агітує інших перебігати дорогу там, де заманеться, бо це ознака свободи! І, чомусь, нікому не приходить в голову вважати тоталітаризмом штрафи за порушення правил руху на дорозі! <span style="background-color: white; color: #333333; font-family: Ubuntu, "Helvetica Neue", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 16px;">40% смертей та травмувань на дорогах відбувається </span><span style="box-sizing: border-box; font-weight: bolder;"><a href="https://www.google.com/amp/s/tsn.ua/amp/ukrayina/perehodi-smerti-v-ukrayini-cogorich-na-zebrah-stalosya-525-dtp-1418280.html">саме на пішохідних переходах</a></span><span style="background-color: white; color: #333333; font-family: Ubuntu, "Helvetica Neue", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 16px;">. Чи хтось може сказати, що ускладнення після вакцинування складає таку цифру? Хіба кількість людей, які безпечно перейдуть дорогу саме на такому переході у порівнянні з іншим місцем, не є набагато вищою? </span></p><p>Люди завжди когось чи чогось бояться. Найкращим способом себе трохи заспокоїти, це передати свій страх іншому. Це мниме знання чогось, що від нас хтось приховує, робить людину значимою у власних очах. Так, найчастіше в ці теорії вірять ті, хто нічого значимого не осягнули. Тому, щоб не виглядати у власних очах жалюгідним, потрібно знати щось, чого не знають інші. Можливо це випадковість, але переважна більшість профілів людей, які поширюють різні конспірологічні теорії, приховують власне фото. Ясно, що є чимало ботів, але і значна кількість тих, хто бояться всього і всіх. Як це поєнується х вірою? Не знаю. Страх є чимось супротивним вірі. Якщо ти більше боїшся, значить менше віриш. Якщо більше віриш, значить менше боїшся. "Маловіре, чого засумнівався"?</p><p> </p>О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com3tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-27956151194090840862020-06-21T08:41:00.002+03:002020-06-21T08:41:32.889+03:00Про покликання апостолів<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://1.bp.blogspot.com/-P7LjMYk5LIc/Xu7y-NHdLiI/AAAAAAAA48o/9o9CWOzFrQABytKH5_RJi9oOLG7JvCH0gCLcBGAsYHQ/s1600/unnamed%2B%25282%2529.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="340" data-original-width="512" height="212" src="https://1.bp.blogspot.com/-P7LjMYk5LIc/Xu7y-NHdLiI/AAAAAAAA48o/9o9CWOzFrQABytKH5_RJi9oOLG7JvCH0gCLcBGAsYHQ/s320/unnamed%2B%25282%2529.jpg" width="320" /></a></div>
Сьогоднішнє Недільне Євангеліє, яке читається у Неділю Батька розповідає про покликання перших апостолів Андрія і Петра, а також Якова та Івана. Ці роздуми я, як батько, хочу адресувати своєму старшому синові, який висловив бажання стати священником і готується вступати до семінарії. Тут, в цьому уривку, важливіше не те, що написано, а те, що не написано. Не те, що згадано, а те що не згадано Матеєм.<br />
Єванлист Матей описує покликання апостолів дуже просто: Христос, проповідуючи Галилеєю, застає братів рибалок за їх звиклою справою, закиданням сіті у море. Важко собі уявити, щоб незнайомий чоловік, сказавши "ходіть за мною", змусив досвідчених рибалок залишити своє ремесло і піти не знати за ким, не знати куди щоб робити не знати що. Тут, на відміну від інших євангелистів не згадано того факту, що до цього Христос бував в домі ап. Петра і оздоровив, навіть, його тещу. Щоб піти за Христом і кардинально змінити своє життя, потрібно запізнатися з Тим, за ким йдеш. Найкраще це зробити у власному домі. Щоб відповісти на покликання, потрібно дві речі: знати Того, хто кличе і ризикнути змінити свої життєві обставини. В майбутньому апостоли ще повернуться до свого ремесла. І Христос їх за це не осудить. Це буде після Його Воскресіння. Він навіть готуватиме їм рибу, спійману ними. Але це ніяк не означатиме, що вони перестануть бути "рибалками людей". Ловити людей можна з різною метою: для себе або для Бога. Якщо для себе, то все в священичому житті буде, як кажуть,"тіп-топ". Якщо для Того, хто покликав, то все буде трохи інакше. Часом не вистачатиме навіть на їжу чи одяг. І мій син точно знає, про що я кажу. Люди, не риби. Вони утримують священника, а не він їх. Тому і ставлення до людей має бути інакшим, ніж до спійманих рибин. Прикро, коли ми, покликані, про це забуваємо і їмо тих, кого маємо нагодувати.<br />
Вітаю всіх, а особливо свого сина із святом Євхаристії.<br />
<div>
<br /></div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-46698776132963394482020-01-01T21:59:00.000+02:002020-01-01T22:10:48.753+02:00Ви прокинулися чи ще прикидаєтеся?<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgCtHvtuAm8DgWjfMIKHVCy8F2qb3Ji5BQBAVNny1EhA-As1PMFDusXD5bTz5ykOv1QILB4HwCVWgqphBprAaOd1DSWjwvKa7J5hGH8A0JSB2J9xppNNcuxGqVnIAR09kr3kZxCLCP1Ci82/s1600/2066570830105960926S425x425Q85.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="400" data-original-width="274" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgCtHvtuAm8DgWjfMIKHVCy8F2qb3Ji5BQBAVNny1EhA-As1PMFDusXD5bTz5ykOv1QILB4HwCVWgqphBprAaOd1DSWjwvKa7J5hGH8A0JSB2J9xppNNcuxGqVnIAR09kr3kZxCLCP1Ci82/s320/2066570830105960926S425x425Q85.jpg" width="219" /></a></div>
<br />
В 2014 році сталося щось, що вселило надію на те, що українці прокинулися. А насправді вони прикинулися. Вони прикидалися, коли слухали "Пливе кача", вони прикидалися, коли відповідали "Героям слава". Вони прикидалися і на стадіоні, коли підстрибували разом з усіма на футбольних матчах. Українцям властиво прикидатися. Цього навчають ще в дитинстві, коли всі прокидаються зранку, щоб прикидатися тим, чим не є насправді. Вже з дитячого садка привчають до такого собі "прикиду", вишиванки, щоб відразу не кидалося в очі це прикидання. Тоді всі прикидуються чесними і платять хабар на роботі, у виші, на вулиці... Ми хотіли прокинутуся у Європі, тому прикидалися європейцями, самі не усвідомлюючи цього.<br />
У 2019 році чомусь масово перестали прикидатися і обрали президентом людину з такого самого тіста. Це тісто замішує телевізор із таких інгредієнтів, серед яких найважливішим є "какаяразніца" або "немає значення". Дивним чином тісто в голові стає вінігретом з "роттердамом", "свинарчуками", "баригами", тощо. "Люди з народу", які в рік не прочитають жодної книжки і не назвуть жодного сучасного українського письменника починають розумітися в геополітиці і свято вірять, що комік зі стажем може на переговорах перехитрити кегебіста зі стажем. Найцікавіше, що людина з того самого тіста сам в це вірить.<br />
Я перестав вірити в швидкі зміни. Самої молитви і бажання явно замало. Ми ніколи одномоментно не прокинемося в європейській країні, бо сьогодні деяким європейським країнам до лампочки власна ідентичність. "Какаяразніца" косить ряди самих ситих європейців, що відвернулися від власного християнського минулого.<br />
Україна є тільки частиною мозаїки під назвою "постмодерне суспільство". Це суспільство, де всі звикли прикидатися. І тому вже у 2020 році ми прокинулися в країні, де всі прикидатимуться, що війни немає. А звідки їй взятися, якщо війська розведені і президент країни, яка потерпає від агресора вітає президента країни-агресора з Новим роком?<br />
Я безнадійний оптиміст, але трохи знаю історію. Ми так і не постали нацією по одній і тій самій причині. Надто велика критична маса тих, хто є просто масою. Телевізор продовжує свій "заміс". А тому маси ставатиме більше. Маса звикла прикидатися народом, щоб випадково не статися нацією.<br />
<br />
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com5tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-45633068002717435142019-10-20T23:33:00.000+03:002019-10-20T23:33:25.321+03:00Тепер більшість проповідей та роздумів є зібрано в одному місці<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgEcVZ2sjpDjX0tvKNB4by2pR6jL6HCvsIkT_vB_yKVANuzU3vFOTGrz6fFbdi_m97DfHw8VcjCt6gZ7_pdlUCN4gBjJcvDpdwIAio5zLD4VJEs5MDSWed_i4coEhyphenhyphen-xlZ_CGO_ZVWnmEAx/s1600/2313+Na+SLOVO+zakynu-700x960.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="960" data-original-width="700" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgEcVZ2sjpDjX0tvKNB4by2pR6jL6HCvsIkT_vB_yKVANuzU3vFOTGrz6fFbdi_m97DfHw8VcjCt6gZ7_pdlUCN4gBjJcvDpdwIAio5zLD4VJEs5MDSWed_i4coEhyphenhyphen-xlZ_CGO_ZVWnmEAx/s320/2313+Na+SLOVO+zakynu-700x960.jpg" width="233" /></a></div>
Назва цієї книжки обрана невипадково. "На твоє слово закину сіті" сказав рибалка, майбутній апостол Петро Ісусові після важкої неуспішної ночі, коли повернувся з друзями без риби і полоскав сіті. Послухавши Господа, він перестрашився від упійманої великої кількості риби, від якої сіті почали рватися. А Ісус запропонував піти за Ним, пообіцявши зробити Петра, Якова та Івана "ловцями людей'. Своє священиче служіння також порівнюю з ловитвою людей для Божого Царства. Кожного разу, як священик виходить на проповідальницю, читає Євангеліє чи говорить проповідь, він займається "ловитвою людей". Слово Боже є ніби "наживкою" для того, щоб могти упіймати якомога більше людей. Тими "сітями" в переносному і прямому сенсі є соціальні мережі, зокрема Фейсбук. Саме там, поза недільною проповіддю я намагаюся ловити людей на "Боже слово". Ці проповіді та коментарі в своїй більшості написані на смартфоні. І більшість людей їх читали також на смартфоні. Настав час вивести їх з світу віртуального і написати на папері для тих, хто полюбляє книжку. Саме книга впіймала найбільше людей для Божого Царства. І назва цієї книги книг "Святе Письмо"<br />
<div>
<br /></div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-73064277483351866452019-04-22T13:13:00.000+03:002019-04-22T13:16:32.649+03:00Те, без чого Велекдень буде"малимднем"<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://2.bp.blogspot.com/-4H7n0fzvqBM/Wq0k6AX5gHI/AAAAAAAAvv0/smQUnYQMxBQUh2tVLCcCta9EH7u0J95jgCPcBGAYYCw/s1600/images.jpeg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="180" data-original-width="280" src="https://2.bp.blogspot.com/-4H7n0fzvqBM/Wq0k6AX5gHI/AAAAAAAAvv0/smQUnYQMxBQUh2tVLCcCta9EH7u0J95jgCPcBGAYYCw/s1600/images.jpeg" /></a></div>
Те, без чого Велекдень буде"малимднем"<br />
Перед Великоднем я завжди повторюю своїм парафіянам одне і те саме з року в рік. Великдень не можна відчути та пережити без участі в богослужіннях цього дня. Я не писатиму і не даватиму багато порад. Є одна і єдина, дослухаючись якої ми ніби воскреснемо з Воскреслим.<br />
Коли ти виходиш з дому і йдеш до храму до початку всіх богослужінь в Цей День, по тілу пробігають мурашки від незрозумілого хвилювання. Навіть пишучи ці рядки, я ніби знову вкотре це переживаю. Хвилювання від того, що перша людина, яку я зустріну на вулиці чи біля храму, скаже мені новину "Христос Воскрес!" І я відповім "Воістину воскрес! А хвилювання все наростає. Воно стихне на короткий час, коли служиться "Надгробне". Плащаницю заносять до Святилища і кладуть на престіл.<br />
Тоді розпочинається справжня особлива містерія Великодня. Люди процесійно покидають храм, співаючи "Воскресіння Твоє", чинять обхід довкола храму. Храм покидають всі до одного. Двері храму зачинені і процесія на чолі із священиком зупиняється перед дверима храму. Все тіло ніби током пробиває від виголосу "Слава Святій Одноістотній Тройці" і першого співу "Христос воскрес!". Люди відповідають, дзвони допомагають. Тоді священик тричі стукає хрестом в двері і вводить всіх до храму, як Христос до Божого Царства. Цей вхід до порожнього, але всього осяяного світлом зраму, щось незрівнянне! А далі торжество, торжество молитви з радістю, що променіє з кожного обличчя в храмі. Коли я читаю послання Івана Золотоустого на Пасху (він у свій час його виголосив після сорокаденного мовчання), на очі навертаються сльози. Не знаю, як це переживають вірні, але щоразу це слово Івана Золотоустого ніби дощем поливає мою віру в те, що смерть є нічим, бо ад знищений. Літургія, читання Євангелія різними мовами, десятки, сотні причасників, освячення пасок і радість, радість, радість....<br />
Якщо ми окрім ковбаси, яйця, хрону, масла, сиру ще внесемо до дому своє серце сповнене тієї радості, то не переживайте, що Великдень стане "малимднем". Якщо ви встали з ліжка і сіли за стіл, то можу просто ВаВамм поспівчувати. Ви проспали щось дуже важливе.О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-25865889226074336252019-04-20T10:21:00.001+03:002019-04-20T10:21:12.311+03:00Провідь на Квітну неділю<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiUsCVn5UkUnqByS8fRCw7MksCAirn6Sb4YPeThl2FZTNb6DtK875nIc3RtDP2JMNjey0ttZiIu7HIMHvQk4RgEvf2dzsUUIhCyWtCBcd_xYS8jrdpvFkj5kU7hs_iSOGsERVPh03ATY5u-/s1600/ECO_VI.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="397" data-original-width="425" height="298" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiUsCVn5UkUnqByS8fRCw7MksCAirn6Sb4YPeThl2FZTNb6DtK875nIc3RtDP2JMNjey0ttZiIu7HIMHvQk4RgEvf2dzsUUIhCyWtCBcd_xYS8jrdpvFkj5kU7hs_iSOGsERVPh03ATY5u-/s320/ECO_VI.jpg" width="320" /></a></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Сьогоднішня Неділя, яка носить назву Квітної, є великим святом Христової Церкви. Вона ніби предзнаменує інше, найбільше свято Церкви, свято Воскресіння. «Від нині за тиждень буде Великдень», – вітають один одного християни, жартівливо б'ючи один одного «шуткою», тобто зеленою лозою. Колір риз священика – зелений, колір радості і надії. Саме зеленими віттями вітали Христа мешканці Єрусалиму, як вітали великих полководців з війни. Христос в'їхав до Єрусалиму верхом на осляті. Так робили всі полководці, щоб показати власну покору, немов вказуючи на Бога, який подарував цю перемогу. І Христос є таким «полководцем», бо виграв битву зі смертю, воскресивши Лазаря. І виграє другу, більш запеклішу битву, воскреснувши з мертвих, «смертю смерть поправши». Зелений колір, є кольором життя. Великдень припадає завжди на весну, бо є переходом від смерті до життя.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Люди дуже люблять героїв. Так було у всі часи. Але це свято зустрічі Христа як Месії є водночас і радісним, і трішки сумним. Вже увечері розпочинаються богослужіння Великої седмиці. Радість різко змінює смуток і строгий піст. Страсний тиждень є часом приготування до Великодня і, ніби, продовжує в часі день Великої П'ятниці, коли людина робила все, що хотіла з власним Творцем.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
В часі Великого посту ми в храмах і поза ними молилися хресну дорогу. Розважаючи над її стаціями, у нас може виникнути думка, що всі ті, хто знущалися над Ісусом, били тростиною, накладали важкий хрест, хто Його розпинав, пробивав бік були дуже жорстокими людьми. Жорстокість солдат була спричинена і байдужістю тих, хто сьогодні кричав «Осанна, сину Давидів!» Ми ж не такі, думаємо собі, ми ніколи б цього не робили. Але, можливо, ми просто мало себе знаємо? Мешканці Єрусалиму були людьми, які знали Боже Слово майже напам'ять. Молилися сім разів на день, дотримувалися Божого Закону, брали участь у всіх святах і храмових церемоніях. Ці люди ніколи не викидали сміття в ріку Йордан чи Галилейське море. Вони не підпалювали власної землі. Не вбивали тварин, коли цього не можна було робити, не продукували стільки сміття, як ми з вами. Може ті люди не були вже й такими поганими, як ми з вами?</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Ніде не згадано в Писанні, щоб Господь їх навчав про екологічний гріх, не сварив їх за злочини проти довкілля, бо вони вважали світ створений Богом і шанували його. Так, це були інші часи. Але ж сьогодні ми б мали бути більш гуманні та прогресивні, а ми фактично байдуже спостерігаємо на винищення Божого творіння і додаємо страждань Слову, яким творився світ. Ми щодня промовляємо молитву, де називаємо Бога своїм Отцем і просимо, щоб «святилося Його Ім'я». Ця молитва розпочинається і закінчується прославою Бога. Хіба ми не схожі на тих людей, що прославляли Христа, а через 4 дні плюватимуть і глузуватимуть з Нього?</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Ми глузуємо з Бога, коли зациклені на своїх матеріальних потребах. Ми зраджуємо Його, коли обираємо собі інших божків: кар'єру чи гроші. Ми розпинаємо Його, коли підпалюємо сухотрав'я, вирубуємо ліси, отруюємо воду, землю, повітря.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
З Голгофи всі йшли, б'ючи себе в груди. І ми це робимо, але не через покаяння, а кричучи голосно: «Я людина, все це моє і я роблю, що вважаю за потрібне!» Якщо в часі Великого посту ми не пережили екологічного навернення, то просто змарнували майже 40 днів свого життя. Але є шанс ще щось змінити в часі наступного тижня. Віра без діл мертва. Намагаймося зробити щось, що виявить нашу віру в Бога Творця. Щось, що полегшить страждання терплячого Ісуса. Амінь.</div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-90591679884083575822019-04-12T11:27:00.000+03:002019-04-12T11:27:09.242+03:00І остання притчу з циклу "sapienti sat"<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://2.bp.blogspot.com/-QwPBjy303Z8/WI47wEwcOLI/AAAAAAAAfwQ/qvwXKHK9droA6rhZykkcnH32hEouh6hsQCPcBGAYYCw/s1600/photo.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="325" data-original-width="500" height="208" src="https://2.bp.blogspot.com/-QwPBjy303Z8/WI47wEwcOLI/AAAAAAAAfwQ/qvwXKHK9droA6rhZykkcnH32hEouh6hsQCPcBGAYYCw/s320/photo.jpg" width="320" /></a></div>
<br />
В одного чоловіка розболілася нога. Він прийшов до хірурга з дивним проханням, щоб той обрізав ногу і підібрав протез. Лікар оглянув ногу і сказав, що на нозі є забій і немає жодної необхідності обрізати ногу. Але пацієнт наполягав на терміновій ампутації, бо він дивився по телевізору передачу про гангрену, яка може через ногу призвести до смерті людини. Але лікар думав, що той жартує, бо ніщо не вказувало на гангрену. Тоді пацієнт почав погрожувати, що лікар не поважає його свідомого вибору і просто зобов'язаний зробити те, про що він його просить. Лікар знову вкотре почав благати пацієнта нн робити дурниць, бо ніякий протез не замінить здорової ноги. Але той просто обурився: "Ви цього не можете знати напевно! Ви ніколи не носили протез, багато людей носять і живуть повноцінним життям". Лікар розгубивсч і скликав консіліум всіх до одного лікарів у лікарні. Всі висловлювали свої міркування, ставили діагнози, а відтак розділилися в думках. Більшість висловилися за ампутацію ноги, щоб уникнути судових позовів до лікарні та пошанувати право пацієнта розпоряджатися самому власною ногою.<br />
І тільки психіатр усміхався в свою сиву бороду і спостерігав за всіма, включно з пацієнтом.О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-74044990888442397012019-04-05T16:04:00.000+03:002019-04-05T16:04:12.252+03:00Про професіоналів<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://2.bp.blogspot.com/-3ZG7dy3Vwxw/Vrw2Y0oAVUI/AAAAAAAAUn0/ZzsWtdSkhMcoaNirRackR_ysb4YjsKlpwCPcBGAYYCw/s1600/images.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="201" data-original-width="251" src="https://2.bp.blogspot.com/-3ZG7dy3Vwxw/Vrw2Y0oAVUI/AAAAAAAAUn0/ZzsWtdSkhMcoaNirRackR_ysb4YjsKlpwCPcBGAYYCw/s1600/images.jpg" /></a></div>
До одного села прийшов один молодий чоловік і попросився до них священиком. В селі не всі були задоволені своїм священиком, тому їм ідея сподобалася. Але, коли стали його розпитувати, виявилося, що він без освіти, не свячений і взагалі до храму ніколи не ходив. Але молодий чоловік став їх переконувати: "Не переживайте так, я всього навчуся. Основне, що я не злодій, не алкоголік, не наркоман, а одного разу навіть грав на сцені роль священика. Не переживайте, я справлюся". І село розділилося. На розумних і не дуже.О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-46463170024331030862019-03-10T21:25:00.002+02:002019-03-10T21:25:13.908+02:00Сиропусна неділя. Коментар ЄвангеліяСьогоднішнє недільне Євангеліє розповідає про найважливіші "атрибути" посту: прощення, радість і свободу. Прощення, радість і свобода, це "пазли", з яких складається "навернення". Пригадайте, саме з цих елементів складалося навернення і повернення Блудного сина з відомої притчі: поцілунок (прощення), бенкет (радість) і перстень (свобода).<br />
Про прощення Христос говорить в контексті пояснення молитви "Отче наш": Отець прощатиме нам гріхи винятково тоді, коли у нас не буде винуватців.<br />
Про радість Христос навчає словами "не будьте сумні, як лицеміри". Тобто піст, це не є той час, коли треба одягати маски і грати ролі. Це час, коли ми маємо бути справжніми. Радість, це один з з плодів Святого духа, а тому є важливим елементом духовного життя.<br />
Час Посту, це час правдивої свободи. Свободи "для", а не "від". Відкинути те, що заважає нам обирати добро, не є присилуванням, а звільненням. Генрі Уіллер Шоу, американський письменник якось сказав: "Чим більше ти багатший, тим більше хочеш. Чим більше хочеш, тим ти бідніший". Перефразувати цей вислів можна і так "Чим менше хочеш, тим ти багатший". Час посту є часом, коли ми маємо обрати: Хто чи що є нашим скарбом? Від відповіді на це просте запитання залежить сенс нашого земного існування. <br />
Майже на 40 днів наше "я" має замовкнути і дати місце "ти".О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-81111697007167654952018-10-28T10:45:00.003+02:002018-10-28T10:45:53.098+02:00Притча про Багачаі Лазаря. Екологічна проповідь<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtDJdwp2gyuHpZ1Cytzw2bfIM6GO6yT7gOjc89KcbrVqTIlcGU-TBHRKMsps8H23rBZZXoBFanGdp19qJJQnjHN6XGrk6t3R02No6e85FZt3C_Q1wshNi3j6R2JvWKGs-0GefZQkcEohvn/s1600/bga4_lazar_1.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="540" data-original-width="720" height="240" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtDJdwp2gyuHpZ1Cytzw2bfIM6GO6yT7gOjc89KcbrVqTIlcGU-TBHRKMsps8H23rBZZXoBFanGdp19qJJQnjHN6XGrk6t3R02No6e85FZt3C_Q1wshNi3j6R2JvWKGs-0GefZQkcEohvn/s320/bga4_lazar_1.jpg" width="320" /></a></div>
<br />
Сьогоднішнє недільне Євангеліє, це притча про Багача і Лазаря містить надзвичайно глибоке повчання не лише про життя після смерті, але й про життя до смерті. Кожен з нас живе тільки одне життя. Але справжнє життя нас чекає тільки після життя земного<br />
<br />
Христос ніколи в притчах не згадував конкретних імен. Тут же притча розказана у формі розповіді ніби про конкретних людей. Лазар і багач. Здоровий і хворий. В домі і при воротях. Вбраний в шати і обдертий з одягу. Голодний і ситий. Дві людини, два життя. Запитаймо себе, яке життя хотів би прожити кожен з нас? На чийому місці бути? Чесну відповідь самому собі не так легко й дати. Але Христос не вимагає цього від нас. Все, над чим закликає нас задуматися Христос, це те, де наш скарб.<br />
<br />
Багач не осягнув небо не тому, що був злим, а тому, що мав всі можливості, щоб зробити щасливим і себе і іншого. Натомість жив лише для себе. Сьогодні так живе багато людей. Щодня Господь благословить нас різноманітними дарами. Таким даром є їжа. Бути вдячним за цей дар є мало. Нагодувати голодного, це не лише нагодувати людину, але й нагодувати собаку на вулиці, чи подбати про годівницю для пташок. Таким даром є повітря. Господь створив його чистим, натомість ми отрююємо його спалюванням сухої рослинності і листя. Таким даром є вода. Наскільки ми усвідомлюємо ціну такого дару? Наше тіло за різними оцінками на 70% складається з води. Наше здоров'я і здоров'я ближніх напряму залежить від якості цього дару. Скільки людей бездумно витрачають цей безцінний скарб, коли не закручують кран чи лінуються відремонтувати труби, які протікають! Висушені озера, замулені джерела, змілілі ріки - це та реальність, яку ми спостерігаємо вже сьогодні. А як же діло милосердя "спрагненого напоїти"? Що питимуть наші діти? Цих кілька дарів, а їх є незрівнянно більше, мають служити не лише нам, а й тим, хто відчуває потребу. Щоб після смерті мучитися, як багач, не обов'язково робити зло. Вистачить нічого не робити. Те, що ми могли б зробити для іншого, а не зробили, це буде обвинувальним вироком на Страшному суді.<br />
<br />
Кожна людина має в житті сповнити своє покликання, за яке колись дасть відповідь. Бути багатим, це велика відповідальність. А Господь нас, українців зробив багатими, давши всього вдосталь. Безвідповідальність по відношенню до Божого створіння є таким самим гріхом, який вчинив багач з притчі. Байдужість, засліплення, надмірне розкошування все це не має нічого спільного з гідністю Людини. Про цю гідність ми читаємо на сторінках книги Буття, 2:19-20 - І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині." Дати комусь ім'я, означає не лише підпорядкувати собі, а зробитися відповідальним за все живе на цій планеті. Як часто ми навіть про це не задумуємося! У нас, християн є свій "Закон і пророки". Це те, що ми маємо на скрижалях свого серця. Цей закон зветься "Милосердя". Без нього ми будемо багачами за людськими мірками, але бідними за Божими. Тож будьмо милосердними до людей і всього Божого створіння, яке в нас "при воротях". Зуміймо узріти ту велику відповідальність, яка походить від нашого з Вами покликання бути Дітьми Божими. Амінь!О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-18907238222391872472018-04-02T00:12:00.000+03:002018-04-02T00:12:26.095+03:00Останні слова Спасителя або яким би був наш останній пост у Фейсбуці?<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://4.bp.blogspot.com/-Twn_5AuaU0I/WsFLCBWi7FI/AAAAAAAAwNA/PofBobPb7FoFv3ejvWBZzpjHDUXMfp38wCLcBGAs/s1600/images%2B%25281%2529.jpeg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="168" data-original-width="300" src="https://4.bp.blogspot.com/-Twn_5AuaU0I/WsFLCBWi7FI/AAAAAAAAwNA/PofBobPb7FoFv3ejvWBZzpjHDUXMfp38wCLcBGAs/s1600/images%2B%25281%2529.jpeg" /></a></div>
<br />
Сьогодні дізнався, що на одного друга в Фейсбуці стало менше. Ні, він не видалився із списку друзів, не "забанив" мене і не ліквідував власний акаунт. Він несподівано для всіх і, напевно, для себе помер. Смерть тих, з ким ти віртуально спілкувався, але не встиг за життя обняти, потиснути руку чи просто усміхнутися завжди буде шоком і несподіванкою. Ти заходиш на сторінку друга і бачиш спіічуття людей. Але інстинктивно я шукаю останній пост людини. Для мене особливу цінність має цей останній пост, бо він ніби підводить риску під тим, чим жила ця особа, які були її цінності, який світогляд. В ньому є щось від того, що ми окреслюємо поняттям "справжність". Певен, що небагато з нас замислювалися над тим, про що би був наш останній пост, останні слова світу. Але всім важливо над цим на хвилю замислитися. Цей останній пост читатимуть багато людей і він може багато сказати про нас самих, якими ми були справжніми.<br />
Пишу ці думки в Квітну Неділю. За кілька днів на богослужіннях ми почуємо з Євангелій останні слова Ісуса Христа на хресті. Євангелист Лука напише "Отче, у Твої руки віддаю Духа Свого", а євангелист Іван напише "Звершилося". Це різні варіанти одного і того самого: людське життя знаходить своє звершення лише в Господі Бозі.<br />
А що би ви написали в Фейсбуці, якби знали, що цей ваш пост буде останній?О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-66701762163973721662018-03-17T16:28:00.000+02:002018-03-17T16:30:46.515+02:00Освячення речей та місць в Церкві: мракобісся чи щось більше?<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiPeTvJRUb1xQms8ykAKlEXhjHFH60F-VcAQxhhIqTDge4deozNmLT08z-PxXi5OEQArODKI1wM9xaeJ0uK9VaUh7mRKaFXWGEZOHZobWfmWwq6X8hLU72gI0W4wsGLFc7afIg6t5AnDFII/s1600/799828-trivae-osvyachennya-domivok-yordanskoyu-vodoyu.jpeg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="396" data-original-width="588" height="215" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiPeTvJRUb1xQms8ykAKlEXhjHFH60F-VcAQxhhIqTDge4deozNmLT08z-PxXi5OEQArODKI1wM9xaeJ0uK9VaUh7mRKaFXWGEZOHZobWfmWwq6X8hLU72gI0W4wsGLFc7afIg6t5AnDFII/s320/799828-trivae-osvyachennya-domivok-yordanskoyu-vodoyu.jpeg" width="320" /></a></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<br />
Нещодавно у Фейсбуці довелося прочитати про певний закид Церкві в тому, що в храмах відбувається освячення зілля, фруктів, великодніх кошиків, галузок тощо. Як аргумент, подається твердження про те, що люди відносяться до освячених речей, як до оберегів. Тобто Церква сама винна, що у людей формується нездорова, а часом і шкідлива духовість. Ніхто не заперечує, що таке трапляється і чимало "християн", йдуть до храму лише тоді, коли є нагода щось посвятити. Не всі священики зрозуміло пояснюють і обґрунтовують всі священнодійства, які чиняться в Церкві.. Але відміняти з тієї причини благословення та освячення є, ніби вихлюпнути з водою дитину. Згідно нашого Катехизму "Христос Наша Пасха", "благословення є дією Самого Бога на добро та спасіння людині.....Усе це робиться для того, щоб кожна людина розуміла, що Божим благословенням є кожна хвилина її життя, подарована Богом для освячення і спасіння цього життя". Це означає, що християнин покликаний міняти своє життя через усвідомлення дії самого Бога у звичайних для нас речах: будинок, авто, зілля, фрукти, хліб, вино, ппшениця, вода тощо. Той, хто стверджує, що це все не має сенсу, просто виявляє, що ніколи не вслухався у молитви, які супроводжують благословення та освячення. А там є все: і посилання на Святе Письмо, і богословська інтерпритація священнодійства і безпосереднє прохання про Боже благословення. Вистачає уважно прослухати чи перечитати молитву, як стане зрозумілим, що робиться і з якою метою. Мати Церква нікого не змушує користати з того, що освячується Нею. Але християнин розуміє, що для спасіння, як цілі нашого земного життя, є необхідно сповнюватися Божою благодаттю. Її ми отримаємо через молитву, Святі Таїнства, людей та речі. Вона невидима, нематеріальна, але присутня у часі і просторі в матеріальному світі. Подібно як світло. Його ми не бачимо, а бачимо освітлені речі чи частинки, які відбивають світло. Так і з Божою благодаттю: вона уприсутнюється як світло там, куди її дає Господь. Коли дорога нам людина подарує нам якусь звичайну річ, вона служить для нас пригадуванням про ту особу. І хоча ми можемо придбати собі щось краще, новіше і дорожче, ця подарована річ важить для нас набагато більше. Так само є зі всім тим, що ми освячуємо. Ми розуміємо, від кого це все і з якою метою. Бог нас любить і цю любов ми можемо не лише відчувати, а й бачити, дотикатися, смакувати і чути.<br />
<div>
<br /></div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-26278386839435942842018-03-11T13:40:00.000+02:002018-03-11T13:40:09.239+02:00Про ближніх. Водіям на замітку.<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://3.bp.blogspot.com/-hAkiKsy_Vb8/WqUP7fv0z_I/AAAAAAAAvjg/T4fVkQOgcYQiKgt20pTJQa5AQmzb6ElXgCLcBGAs/s1600/197c3dd3f5dc41bd6cc5083238aefe9a.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="361" data-original-width="530" height="217" src="https://3.bp.blogspot.com/-hAkiKsy_Vb8/WqUP7fv0z_I/AAAAAAAAvjg/T4fVkQOgcYQiKgt20pTJQa5AQmzb6ElXgCLcBGAs/s320/197c3dd3f5dc41bd6cc5083238aefe9a.jpg" width="320" /></a></div>
<br />
До священика приїхав на авто чоловік попросити пораду, як йому поступати із співробітниками на роботі, бо не може знайти з ними спільної мови. Священик дуже поспішав на важливу зустріч до іншого міста, а тому попросив його підвезти і поговорити в дорозі. Погодні умови були складними: дощ, болото, сильний вітер. Коли авто виїхало на шосе, священик попросив обігнати авто попереду. Чоловік здивовано поглянув на священика і усміхнувся його наївності: "Отче, коли я наближуся до того авто, я сильно ризикую: в лобове скло може полетіти камінь від коліс, авто може несподівано загальмувати, зрештою, навіть двірники на склі не справляються з болотом за тим авто, майже нічого не видно! "Ось і відповідь на ваше запитання про ближніх", сказав священик, хитро посміхнувшись. Люди подібні до інших авто на дорозі. Чим більше ми наближаємося до інших, тим більше ризикуємо отримати в наш бік каміння обчернень, болото обмов, а часом і прямого зіткнення не уникнути. У нас є два виходи: тримати необхідну дистанцію з іншими або порівнятися з іншим авто і зробити маневр обгону. "Але тоді буде непереливки тому авто, бо з моїх коліс все полетить в інше авто", заперечив той. "Вибір за тобою, все залежить від того, наскільки тобі не байдужий той, хто сидить за кермом іншого авто", відповів священик.О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-56269673222993380532018-03-02T23:59:00.002+02:002018-03-02T23:59:49.916+02:00Екологічна проповідь на Апостола ІІ Неділі Великого Посту<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEje83Pdcot3qdfLTFADvZ2O56qn7oeQM50Jo1kAeyNzkPiYajXex5OqYcIEPofKQD8b53OxNfE10LRZTvqgf53blMzGUtHWaCHTyMbF45c2eqtqw6zUIxI18-RVQBYfxNXCsXO4lv28RoIa/s1600/jesus-prayer.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="389" data-original-width="516" height="241" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEje83Pdcot3qdfLTFADvZ2O56qn7oeQM50Jo1kAeyNzkPiYajXex5OqYcIEPofKQD8b53OxNfE10LRZTvqgf53blMzGUtHWaCHTyMbF45c2eqtqw6zUIxI18-RVQBYfxNXCsXO4lv28RoIa/s320/jesus-prayer.jpg" width="320" /></a></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
<em style="box-sizing: border-box;"><br /></em></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
<em style="box-sizing: border-box;">«Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса - діло рук твоїх.</em> <em style="box-sizing: border-box;">Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж - той самий, і літа твої не скінчаться.» До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?</em></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
<em style="box-sizing: border-box;">Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули»</em><em style="box-sizing: border-box;">.</em></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
<strong style="box-sizing: border-box;">П</strong><strong style="box-sizing: border-box;">ослання Апостола Павла до Євреїв 1, 10 – 2, 3.</strong><strong style="box-sizing: border-box;"><em style="box-sizing: border-box;"> </em></strong></div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Апостол Другої неділі Великого посту дуже нагадує старозавітні псальми. У псальмах неодноразово зустрічаємо образ Господа Бога як величного Майстра всієї Вселенної. Жоден митець, жоден інженер, жоден архітектор, що жив і творив на планеті Земля, не зміг прожити довше, ніж його творіння. Мікеланджело не пережив свого Давида і Сикстинську капеллу, Брати Райт не пережили літаки, а Джотто не зміг жити довше, ніж стоїть його шедевр Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Архітектор Всесвіту створив два шедеври: Всесвіт і Людину. У великій своїй премудрості Господь, як навчали Святі Отці, помістив Людину у Всесвіті і Всесвіт уклав у Людину. Цей звʼязок між людьми і світом як Божим творивом є настільки сильним, що це надає сенс існуванню один одного. Дивлячись на цей світ, ми повинні усвідомити власну відповідальність за нього. Через споглядання краси Божого створіння людина пізнає самого Творця. Щоденно Господь пригадує про Своє існування через спів пташок, зоряне небо чи дзюрчання потічка. Це дано тим, у кого є дар віри. «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги», - звертається до нас натхненний Духом Святим автор послання до євреїв. Часто чуємо багато такого, що може нас збити з дороги. Перше, що приходить на думку, - це комерційна реклама. Вона розвинула в сучасній людині дух споживацтва. Усе спрямоване на те, щоб ми щось купували. Натомість купують нас. Прийшовши додому після сьогоднішньої Літургії, уважно огляньмо власне помешкання. За рік-два чи не половина з того, що ми бачимо, стане сміттям. Інша частина того, що викинемо, майже ніколи не використовувалося нами. Так відбувається майже у всіх наших родинах.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Гріхопадіння ангелів відбулося через спротив Богові, своєрідну опозицію. Бажання бути «яко Бог» звело не лише ангелів темряви, а й наших з вами прародичів. Екологічний гріх, який чинить сучасна людина, має в корені ту саму основу: опозиція Богові, непослух щодо нього. Це чудово проілюстровано в притчі про злодійкуватих виноградарів, які хотіли присвоїти собі плоди й зневажили господаря виноградника. Візьмімо, до прикладу, наші ліси. Хіба бездумне вирубування дерев не є тим самим? Бажання наживи рухає злочинцями, які вночі й удень з мовчазної згоди державної влади перетворюють на пустку тисячі гектарів зеленого лісу. Місиво із землі й обрубаних гілок, залишене сміття і залишки мазуту - це стало для нас звичним «пейзажем». Часом трапляється, і від цього навіть моторошно, що такі злочинці офірують вкрадену деревину на спорудження храмів. Громада шукає дешевших матеріалів, а коли священику пропонують ліс безкоштовно, то рідко хто цікавиться його походженням. А це мало б стати правилом для нас, християн. Усе має свою ціну. Будівництво храму, який є Божим Домом, є великою відповідальністю. Коли хтось робить це ціною "договорняків" зі злочинцями, ризикує опинитися там, де перебуває сатана зі своїми ангелами. Бути на стороні Бога чи в опозиції до нього є вибором кожного. Бог дає нам спасіння. Не занедбати його є нашим покликанням.</div>
<div style="background-color: rgba(227, 234, 199, 0.2); box-sizing: border-box; color: #15160e; font-family: Arial, "Arial Unicode MS", Helvetica, sans-serif; font-size: 13px; margin-bottom: 12px; margin-top: 12px; padding: 0px; text-align: justify;">
Перебуваємо з вами в часі Великого Посту. Це особливий, Богом даний час для власного спасіння. Спасіння без навернення осягнути неможливо. Саме тому Бюро екології УГКЦ закликає всіх вірних своєї Церкви до екологічного навернення. Це навернення не лише дарує Христове спасіння, а й дає надію на майбутнє наших дітей. Навернення завжди слід підтверджувати ділами. Посаджене дерево, вкручена світлодіодна лампа, відсортоване сміття, а найголовніше – щире замилування красою й досконалістю Божого творіння; все це виявляє нашу живу віру в Бога Творця, нашого Спасителя й Архітектора всього сущого. Амінь!</div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-50335605666201399392018-02-18T13:36:00.000+02:002018-02-18T13:36:57.804+02:0010 неофіційних правил посту від священика<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://4.bp.blogspot.com/-hQPoFVoKT7E/WoliIDiVpwI/AAAAAAAAu2o/smTNauuRwiUtvZ_GFOC4dSXUdSpbk7YaQCLcBGAs/s1600/1_faster.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="354" data-original-width="577" height="196" src="https://4.bp.blogspot.com/-hQPoFVoKT7E/WoliIDiVpwI/AAAAAAAAu2o/smTNauuRwiUtvZ_GFOC4dSXUdSpbk7YaQCLcBGAs/s320/1_faster.jpg" width="320" /></a></div>
<div>
<br /></div>
<div>
Великий Піст, це особливий час, який можна порівняти з часом, який провів блудний син з відомої Ісусової притчі у дорозі до дому свого батька. Ця дорога і цей час є сповнений покаяння, радості,та нетерпеливого очікування. Якщо хтось хоче знати офіційні правила посту, може прочитати <a href="http://paraskeva.org.ua/2018/02/16/%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83-%D0%B2-%D1%83%D0%B3%D0%BA%D1%86/" target="_blank">тут</a>. Натомість, наступні правила є моїми, а тому "неофіційними". Буду радий, якщо вони виявляться для когось незвичними.</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада перша</span><span style="color: #660000;">. Більше</span> моліться до Бога своїми словами. Будьте щирими і сповненими дитячого довір'я. Сповідь не має бути формальністю, а поставою блудного сина при воротях батьківського дому.</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада друга</span>. Більше усміхайтесь. Спробуйте кожного дня усміхнутися принаймні одній незнайомій людині. І не забудьте про обійми. Обіймайте інших і дайте обняти себе. </div>
<div>
<span style="color: red;">Порада третя</span><span style="color: #b45f06;">.</span> Подзвоніть принаймні до трьох друзів, з ким ви давно не спілкувалися. Ніяке віртуальне спілкування не замінить людського голосу. </div>
<div>
<span style="color: red;">Порада четверта</span>. Виходить з третьої. Обмежте себе в спілкуванні в соціальних мережах і спілкуйтеся більше в родині. </div>
<div>
<span style="color: red;">Порада п'ята</span>. Займіться спортом, більше рухайтеся, почніть відвідувати тренажерний зал, басейн, тощо. Частіше бувайте на свіжому повітрі.</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада шоста</span>. Посадіть принаймні одне дерево або приберіть замість когось сміття. Бажаю пережити правдиве екологічне навернення.</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада сьома</span>. Якщо трапиться така нагода, нагодуйте принаймні одну безпритульну тварину. </div>
<div>
<span style="color: red;">Порада восьма</span>. Перегляньте з родиною принаймні один сімейний фільм. Я раджу "Чудо", фільм 2017 року.</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада дев'ята</span>. Прочитайте принаймні одну добру художню книжку, яку давно мріяли прочитати і розкажіть про неї комусь</div>
<div>
<span style="color: red;">Порада десята</span>. Підберіть по дорозі принаймні одну незнайому людину, якщо у вас є власне авто. На неї також хтось може давно чекати вдома.</div>
<div>
<br /></div>
<div>
PS Все це можна і треба робити поза Великим Постом. Піст може просто нам пригадати, як це бути людьми.</div>
О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-38563886788651286912018-02-11T00:59:00.000+02:002018-02-11T01:00:30.532+02:00Притча про людей і комах<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://1.bp.blogspot.com/-6LLNsUkdk5c/Wn94P-EM6JI/AAAAAAAAudY/rKIKNZYsm_sZzdXlGQqkRep8IGtthQnSQCLcBGAs/s1600/chem-opasny-mukhi.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="250" data-original-width="400" height="200" src="https://1.bp.blogspot.com/-6LLNsUkdk5c/Wn94P-EM6JI/AAAAAAAAudY/rKIKNZYsm_sZzdXlGQqkRep8IGtthQnSQCLcBGAs/s320/chem-opasny-mukhi.jpg" width="320" /></a></div>
<br />
До священика духівника прийшов на розмову чоловік. Він поскаржився на оточуючих його людей, мовляв, всі погані, немає нікого, на кого він би опертися. Отець усміхнувся і повів чоловіка до саду. "Дивись, сказав духівник, це муха. Вона літає і надокучає нам. Сідає на різні нечистоти і переносить всілякі інфекції. А он тут кліщ. Він не літає, але чекає слушної нагоди, щоб присмоктатися до тебе. Він такий маленький, що ти його не зауважуєш. Він також переносить різноманітні хвороби і є небезпечним. А тут, під деревом є мурашник. Мурахи дбають лише про власний дім. Постійно в праці, переносять великі тягарі. І все для того, щоб їх колонія вижила. Десь тут неодмінно є і павук. Він ловить інших комах, вживаючи свою павутину. Ці всі та інші комахи з'явилися тут без моєї допомоги. Лише одну комаху я сам привіз сюди до саду." Це зацікавило чоловіка, він почав оглядатися навколо і побачив вулики. "Люди, як комахи. Вони завжди є поруч. Хтось є для нас причиною духовних проблем і розладів, хтось просто нас використовує, а хтось навіть не звертає на нас уваги. Але є люди, як бджоли. Вони живуть для іншого, багато працюють, тримаються красивого, як бджоли квітів. Вони часом можуть жалити, але тільки, щоб себе захистити. Оточуй себе людьми- бджолами. Твоє життя, то твій сад. Ти можеш його наповнити роєм таких людей!"О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-9024864612556573501.post-25467259975525392142018-02-02T12:07:00.000+02:002018-02-02T12:07:12.310+02:00Притча про чоловіка, який боявся тіні<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://1.bp.blogspot.com/-Q6PtQEkujAU/WnQ3KQuOZ5I/AAAAAAAAuFg/irsphhEMz_Ea4srdYm6iDhpwlKZkO9yfwCLcBGAs/s1600/shadow-couple.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="750" data-original-width="1000" height="240" src="https://1.bp.blogspot.com/-Q6PtQEkujAU/WnQ3KQuOZ5I/AAAAAAAAuFg/irsphhEMz_Ea4srdYm6iDhpwlKZkO9yfwCLcBGAs/s320/shadow-couple.jpg" width="320" /></a></div>
Жив собі чоловік. Він змалку боявся власної тіні. Ввечері нікуди не виходив, щоб часом при світлі місяця чи ліхтарів її часом не побачити. Але і вдень при сонячному світлі також намагався нікуди не виходити. Йому завжди було комфортно гуляти в похмуру погоду, а працювати при слабкому світлі, щоб вкотре не боятися. Страх був сильнішим за нього. Власна тінь робила його життя нестерпним. Якось на вулиці той чоловік познайомився з жінкою, почали зустрічатися. Вона зауважила, що він відрізняється від інших чоловіків і веде себе дивно. Тому відкрито запитала, що з ним не так. Чоловік, ніяковіючи, розповів їй про свій страх. Жодного докору в свій бік він не почув, жодних насмішок. І тоді він освічився їй. Жінка сказала у відповідь: якщо ти любиш мене, полюби і мою тінь. Тримаючись за руки він вийшов з нею вночі на вулицю, залиту місячним світлом. Він подивився на дві тіні, які трималися за руки і засміявся. Власна тінь йому навіть почала подобатись.О. Олег Кобельhttp://www.blogger.com/profile/11090401718565069143noreply@blogger.com0