Не прогавмо цей шанс

Роздуми над притчою про виноградник



Кожен, хто читає Слово Боже і роздумує над ним, знає, що воно є діяльне і покликане міняти світогляд людини, робити того, хто читає, сином Божим. Притча про виноградник є дуже доброю ілюстрацією того, наскільки широким може бути примінення слова Божого до різноманітних життєвих ситуацій. Найчастіше пояснення притчі стосується представників вибраного народу, що «зарезервували» собі спасіння, дароване Господом, забуваючи про плід покаяння, який від нього очікував Господь. Притчу про злочинних виноградарів можна розуміти і у ширшому контексті сотвореного світу, і людини, покликанням якої є примножувати багатства та красу землі-виноградника та своєчасно «давати плоди» Господареві всього сотворіння. Давайте подивимося на нашу Землю не під кутом свого споживацького погляду, але з погляду Господа Бога. Який план Господь мав, коли творив світ? З Катихизму знаємо, що робив це з Любові. Світ був сотворений для того, щоб статися прихістком для людини, що покликана була стати «вінцем творіння», стати Божими співпрацівниками у сотвореному світі.
Перечитуючи притчу про виноградник, стає зрозумілим, що господар, насадивши виноградник, огородивши його, видовбавши у ньому чавило зробив все, що потрібне було для успішної і плідної праці найманих робітників. Спостерігаючи цей світ, не можна не добачити великої мудрості Творця, що дав людині все, що потрібне для її життя: землю, повітря, воду, рослини, тварини, і безліч того, без чого немислимим було б життя людини у світі. Найбільшою нашою проблемою є наша з вами невдячність. Цей земний «виноградник» людина дуже швидко почала вважати своїм. Замість того, щоб використовувати всі блага на своє спасіння і спасіння ближнього, люди почали це робити для власного збагачення. Сьогодні, наслідком цієї споживацької ідеології є прірва між країнами багатими і бідними. Десь виливають молоко, щоб не допустити зниження ціни на нього, а десь в іншій частині земної кулі дитина помирає з голоду. Хтось на свій день народження запрошує естрадну зірку за кілька мільйонів доларів, а для якогось міста це річний бюджет сфери охорони здоров’я. Час в якому ми живемо є часом протиріч та крайнощів.

Одного разу мені довелося брати участь у хресній ході по одному з сіл нашої єпархії. Це був час Великого посту, коли природа прокинулася із зимового сну і на очах розквітала всіма барвами веселки українська земля. Одна із стацій хресного ходу була запланована на виїзді села, обабіч міжнародної траси. Ми зупинилися біля великого білборда, на якому один з державних очільників звертався зі словами привітання з Великодніми святами, в яких між іншими звучала фраза «Дорогі краяни, бережіть рідний край!». Все б нічого, але внизу на землі валялися обривки попередньої політичної агітації. Виглядає, що робітники, які наклеїли на білборд «привітання» вирішили не утруднювати себе додатковим завданням придбати за собою старі постери, що показово валялися на узбіччі дороги, слугуючи зайвим доказом людської глупоти і брехні, що лунає з білбордів, телевізорів, газет і радіо. «Зелена» ідея сьогодні сталася могутньою зброєю не примноження «плодів» виноградника та наближенням до свого Господаря виноградника, а способом дійти до влади, здобути політичні дивіденти. Володіти, мати, керувати, розподіляти, вирішувати стає сьогодні актуальнішим, ніж прибирати, роздавати, відповідати, виконювати.
Будучи священиком близько 10-ти років, не мав ще жодного випадку, щоб хтось на сповіді покаявся за те, що не поприбирав після себе, відпочиваючи на природі, ніхто не каявся за те, що вибивав рибу електровудкою чи виловлював сітями, не пригадую, щоб хтось сповідався з того, що висипав побутове сміття у невстановлених для цього місцях. А скільки іншого ми робимо такого, про що нас буде запитувати Господь Бог, а ми над тим ніколи і не задумувались. Немає нічого гіршого, ніж мати німу совість. Коли з роками серце людини настільки отвердіває, що те, що колись могла вважати гріхом, перетворюється на благо. Те, що колись зневажала в комусь, стає частиною її самої.
Цікаво, а як жила б людина, якби напевно знала всі наслідки свого діяння на кілька поколінь наперед. Чи продовжувала б так само поводитися із природою, як поводиться зараз? Чи вирубувала у такій кількості ліси, якби знала, що правнук буде потерпати від повені два рази на рік? Чи крала б ешалонами гравій з річок, якби знала, що внук не зможе через 20 років купатися на змілілій річці? Чи продовжувала б гнатися за прибутком, викидаючи до атмосфери мільнони тон вуглекислого газу, якби бачила своїх дітей, що потерпають від онкологічних хворіб? Напевно, змінилося б мало. Жадоба наживи у людині перемагає всі найсовершенніші почуття. «Лютих люто вигубить», ось що зробить з робітниками виноградника його господар. А що зробить Господь із нами? Напевно, що нічого. Чому? Бо ми самі себе вигубимо.
Бажаю кожному бути добросовісним робітником, вчасно давати Богові плоди свого покаяння. Хто-зна, можливо і нас Господь удостоїть честі втішатися з ним у небесному винограднику, Царстві Божому.

Коментарі