Щойно провів перший заїзд спортивного табору "Свіча-Спорт 5" в смт. Журавно. За 2 дні матимемо другий заїзд. Поступово приходжу до висновку, що з дітьми стає все важче працювати. Пригадую собі, як ще 10-15 років тому було гарно, коли не було мобільних телефонів і батьки не дзвонили через кожну годину. Колись батьки були більш строгими до своїх дітей і це було правильно. Сьогодні ж, все важче стає привчати дітей і... батьків до дисципліни. Батьки забирають дітей додому, лише по самому бажанні дитини. Зацікавити дітей стає також дедалі важче. Життя на таборі без інтернет-розваг та компютера стає для них щораз то важчим. Тішуся, що багато із священиків починають працювати з молоддю на літніх таборах і що маємо чимало гарних аніматорів, але як багато залежить від батьків. Вони мають бути більш вимогливими до своїх дітей.
Видно, що діти вдома мало моляться. Знання катехизму є дуже поверховим. Сумно, що і загальні знання географії, історії, української мови та літератури опускаються з кожним роком. Помітно, що діти читають набагато менше, ніж ще 10 років тому.
Великим плюсом, як на мене, є живе зацікавлення дітей спортом. Тому було б гарно, якби на всіх християнських таборах був помітним спортивний напрямок. Не я один помітив, що діти стали в останні роки менш витривалими і виною цього є надмірне потурання вчителів, страх за здоровя дітей. Коли дитина має якусь хворобу, не є виходом звільнити дитину з фізкультури у школі, а займатися з нею індивідуально. Справжній вчитель, не той хто відробляє години, а той, хто жертвує свій особистий час дитині. Таких вчителів і священиків нам сьогодні бракує.
Можливо ці думки є трохи субєктивні, може просто сам перестаю бути молодим та зявляється "тріщина поколінь"?
P.S. На фото я із моїми парафіяльними таборовичками. Хлопці, на жаль, не витримали, а може батьки.
Коментарі
Дописати коментар