Не прогавмо цей шанс

Один на цілий світ друг, що сам є одним цілим світом.

Вже майже рік, як щодня я приймаю чужі запити дружби у соціальних мережах, як мінімум один. Відтак сам також висловлюю бажання подружитися із людьми, як мені імпонують, роблю це десь 1 раз в тиждень. За кілька років активного інтернет-життя, я видалив зі списку одного "друга", якого пам’ятаю точно, прихильника РУН-віри, що відкрито глумився із християнства. Можливо іншим людям відмовляв у дружбі, але просто не пам’ятаю. Натомість, не раз стикнувся із неприємним досвідом, коли мене видаляли із списків друзів. Це були цілком адекватні люди, але яких об’єднувало одне: непримиренне ставлення до іншої думки. Це були і священики, і богослови, і представники інших конфесій, і ультра-праві націоналісти, чоловіки і жінки, притому всі вони були віруючими християнами. Переважна більшість з них, це люди, до кого я "напросився", щоб дружити, при тому не розділяючи тих чи інших їхніх поглядів. Мені імпонувало те, що це думаючі люди і віруючі. Для мене цього вистачає цілком. Щоправда маю серед друзів атеїстів також. Нам українцям, бракує толерантності один до одного. Чиясь думка, яка розходиться із моїм світоглядом, все одно залишається для мене цінністю, адже це думка мого брата чи сестри у Христі. Позбавляти когось коментування своїх дописів чи висловлення власних поглядів вголос, багато-хто сприймає як особисту образу чи, що часто траплялося у моєму випадку, брак відповідних знань. Для мене люди, які позбавили мене дружби з ними у соціальних мережах, не перестали для мене бути моїми друзями. Їх я поважаю одинаково і ціню їхні погляди, хоча їх і не розділяю. Я ніколи вдруге не попрошуся до них в друзі, але зі свого боку двері перед ними тримаю відкритими. При зустрічі, перший подам руку, першим привітаюся, бо ті, хто одного разу зі мною були друзями, для мене залишаться такими назавжди.

Я дивлюся на наші віковічні проблеми, відкидання іншого, як  на якусь даність, на рівні генетичної пам’яті. Чому, на Русі не могло бути одного князя, а були князьки, кожен з яких хотів стати головним? Чому серед козаків не було єдності, воювали в наймах у різних ворогів, борячись за владу, навіть в націоналістичному русі у міжвоєнний час ставалися розколи. Чому є така ситуація на церковному полі. Чому навіть на сцені Майдану немає остаточного порозуміння і того ОДНОГО, до чиєї думки прислухаються? Чому кожен, хто думає інакше, автоматично стає неугодним, а тоді й ворогом? Звідки така впевненість у власній правоті? Можливо з моїх вуст це звучить надто категорично, але причиною цих всіх явищ є елементарна гордість. Важко її викривати в самому собі. Не раз ловив себе на тому, що мене "заносить". Проте, є принципи, які ми ніколи не повинні забувати: Бог створив кожного з нас унікальним. Треба побачити ту унікальність в іншому, а не собі. Якщо б я знав, що є власником унікального годинника, що немає аналогів в світі, чи може чи може володів якоюсь іншою унікальною річчю, напевно я б дуже переймався, щоб не втратити її. Що вже говорити про того, хто колись став тобі другом, незалежно від рівня віртуальності тої дружби. Треба цінити іншого більше від речі, адже той "інший", є один на цілий світ і одним цілим світом.

Коментарі