Екологічна проповідь в Неділю Блудного Сина

Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.” Лк.15,11-32

Притча про блудного сина чи доброго Батька, як її інколи називають, є уроком покаяння, що приготовляє нас до благодатного часу Великого Посту. Це історія про покаяння, якому передує упадок, покаяння, якому передує гріх. Це розповідь про сина, що через власну легковажність покидає дім любові, Отчий дім, і повертається до того дому іншою людиною, та все ж сином. Це зворушливий опис батьківської любові, надії та очікування, що не піддається логічному поясненню, а просто змушує думати, думати про Бога і думати про себе. І врешті-решт, це розповідь про мене, одного з тих мільйонів синів, який щодня звертається до Бога «Отче».

            Притча розпочинається дуже просто і її сюжет швидко розвивається. Ми перечитуємо чи слухаємо цю притчу з надією якнайшвидше почути ту частину, яку, напевно, всі люблять найбільше. Маю на увазі до сліз зворушливу зустріч Батька і блудного сина десь на дорозі перед домом, зустріч, яку так люблять зображувати художники. Але вартує звернути увагу на те, що є на самому початку розповіді: син вимагає у рідного батька отримати свою частку маєтку, що безперечно, мало б дуже образити батька. Але стається щось зовсім інше. Тут немає опису ображеного батька, криків, сварки, а є проста констатація факту: «І батько розділив між ними свій маєток». Кожен із синів отримав свою частку маєтку, до якого вони мало що приклалися. Про що це свідчить? Ні про що інше, як про любов і довіру Батька.

            Після свого гріхопадіння в Раю, Адам і Єва, а відтак все людство, отримали в посідання прекрасний маєток нашого Небесного Отця. На жаль, людині властиво забувати, що весь сотворений Господом Богом світ, є «маєтком», до облаштування якого ми майже зовсім не докладаємо зусиль. Мільярди зірок у цілому Всесвіті,наша прекрасна планета Земля, з її океанами, лісами, пустелями, засніженими вершинами та кришталево чистим повітрям, все підтримується в Бутті не нами, а Тим, «без якого нічого не сталося з того, що сталося». Цей свій «маєток», Господь, як не дивно, довірив не досконалим ангелам, а людям. Чому так, важко збагнути. Але те, що Син Божий Ісус Христос, стається саме людиною для дарування спасіння  людству і повернення первісного порядку у Всесвіті, вказує на велику любов Бога до людини і більш нічого. Натомість з тим статком, який людина так легко отримала, стається те ж саме, що у притчі: втеча в «далекий край», край гріха, щоб безперешкодно і розпусно розтратити «маєток» - природу. Напевно, не один і не два рази кожен з нас намагався заховатися від Небесного Батька в тім «далекому краї», обманюючи себе, що все буде добре, я дам собі раду. Напевно, багато з нас неодноразово розтринькували даровані нам блага: повітря, воду, землю. Саме поняття «розпусти», також асоціюється із брудом. Тому те, що у притчі називається «живучи розпусно», можемо трактувати як і те, що ми самі забруднюємо навколишнє середовище, що нагадує тілесну розпусту, нечистоту. Коли я бачу, як навесні чи восени горить трава по наших полях, узбіччі доріг, я бачу перед собою того блудного сина, що підпалив траву, можливо, за кілька кілометрів від цього конкретного місця, спричинивши винищення всього живого на десятки гектарів у верхньому родючому шарі грунту і пожежі в лісі. Коли я бачу змілілу ріку у моєму рідному селі, я бачу перед собою іншого блудного сина, який наживається на крадежі гравію чи замулює джерела. Коли я бачу на березі ріки розсипане будівельне чи побутове сміття, я знаю, що це зробив блудний син свого Отця, якому просто було ліньки відвести його на 2 км. далі, де є окремо відведене місце для сміття. А коли я бачу лисі вершини карпатських лісів, їдучи в напрямку Закарпаття, я на 100% впевнений, що це справа рук іншого блудного сина, який цієї неділі триматиме в храмі свічку, але насправді душа його в «далекому краї».

Голод та бідування, про який згадує наша з вами притча, є прямим наслідком гріха і життя поза Господом Богом, поза Його «системою координат» - Божих Заповідей. Те, що спіткало блудного сина з притчі, вже сьогодні спіткало і нас з вами. Більш ніж 70-ти річне перебування цілого народу в «далекім краї», не могло пройти безслідно. Воно спричинило тотальну розруху в серцях та умах. Але пам’ять того, що в домі Отця було краще, яку нам передали наші батьки у вірі, постійно промовляє словами сумління про те, що треба повертати, «навертатися», чинити метанойю, міняти свій ум. По-суті, час посту, і є тою дорогою, якою ми прямуємо до Отчого Дому протягом 6 тижнів. Зрозуміло, що до нашого Батька ми прийдемо ні з чим, окрім власних гріхів, що стаються немов струпи на тілі того, хто заблудив. Але найголовніше є те наше бажання покинути «далекий край», щоб бути, принаймні, слугою у домі Отця. Бюро Екології УГКЦ закликає всіх вірних долучитися до різноманітних Великопосних екологічних ініціатив. Проте найважливішо ініціативою, є особисте навернення для порятунку створіння. Саме тому, стоячи на колінах у сповідальниці перед всемогутнім Богом в часі Великого Посту, не забудь брате і сестро покаятися з тих різних способів, якими розтрачувалося «маєток», нищилося красу сотвореного світу. Не забудь принести скруху серця за зростаюче бажання «мати», замість того, щоб «бути». Не забудь розм’якшити сльозами перепрошення за те, що не навчив чи не навчила власних дітей з пошаною і любов’ю відноситися до навколишнього середовища. А всемилостивий Батько, Бог Отець, нехай підніме Тебе з колін і, простивши все, прийме за свого сина у своєму домі, Царстві Божому. Амінь!