Не прогавмо цей шанс

Коментар на Євангеліє Неділі Мироносиць

Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: Хто нам відкотить камінь від входу до гробу? Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. А він до них промовив: Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Мр. 15, 43 – 16, 8
Шекспір писав: «Люби всіх, довіряй обраним, не чини зла нікому». Напевно, це мало би бути кредом кожного, що подібно до Йосифа Ариматейського очікує Царства Божого. Таких людей завжди відзначає така риса, як сміливість. Їм завжди властиве співчуття та співстраждання. Їм також притаманна жертовність. Але що означає очікувати Царства Божого? Це завжди сподіватися на перемогу добра над злом і особливе Боже втручання в часі цієї битви.. Один Йосиф стався опікуном Христа в часі Його приходу на світ, а інший Йосиф стається опікуном мертвого тіла Спасителя після Його смерті. Йосиф Обручник рятував Ісуса від царя Ірода, що обагрив свої руки кров’ю вифлеємських дітей, а Йосиф Ариматейський сміливо приступає до нового правителя Юдеї, що вмив руки від відповідальності за життя невинного,з метою врятувати від безчестя бездиханне тіло Месії.
Жінки-мироносиці завжди були символом вірності та жертвенності. За життя прислуговували біля Христа, після смерті також не полишають свого покликання щось зробити для Спасителя. Саме вони стаються першими свідками порожнього гробу. Саме їм було повідомлено Благу вість, що «Христос воскрес». Саме їм було доручено статися першим апостолами воскресіння і повідомити про це апостолам. Страх жінок є цілком зрозумілим. У єврейському народу не було прийнято вірити свідоцтву жінок. У суді воно мало лише тоді вагу, коли її твердження міг підтвердити хтось із чоловіків. Щоправда, інші євангелисти вказують на те, що саме через слова жінок Петро та Іван здійснили свій пам’ятний "забіг", про які вони згадуватимуть до кінця свого життя. Зрештою, по описах євангелистів події Воскресіння, дуже помітно, що кожен запам’ятав ті деталі, які в той момент здалися їм найважливішими, але всіх їх об’єднює одне: велике-превелике розгублення. Це бажання людини перевірити неможливе, завжди рухало людством вперед. Крихітна надія учнів на те, що це ще не кінець, розпалювалася щораз більше. І надія перетвориться в короткому часі в правду про Воскресіння після першого об’явлення живого Христа своїм учням. Той ранок неділі, коли сходило сонце над порожнім гробом, стається ранком Нового Дня, який в історії замість суботи носитиме звання Дня Господнього. Цей день станеться спогадуванням дня Суботи, коли Бог від своїх діл нового творіння спочивав у холодному гробі, висіченому у скелі.
В цьому уривку ми не бачимо радості, тут немає надії, немає сподівання. Весь цей уривок є лише великим знаком запитання, після якого, щоправда, йдуть ще більші та значущі ТРИ КРАПКИ.

Коментарі