Притча про сіяча. Роздуми над Євангелієм 21 Неділі по Зісланні Святого Духа 2014

“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.”  Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні. Лк. 8. 5-15

Притча про сіяча – це притча про те, що робить Бог. Якщо когось з батьків допитлива дитина запитає колись: «А що зараз робить Бог?», не зволікайте з відповіддю, дорогі батьки, скажіть «Він сіє». Дитина, зазвичай питатиме далі про те, що він сіє? І це буде добра нагода пояснити притчу про сіяча і нагадати про Боже Слово, яке невпинно сіється, кількічиться, зростає і дає плід у нашому серці.

Чимало різних пояснень та інтерпритацій має ця притча про сіяча. Але всі вони будуть лише доповненням того пояснення, яке дав своїм учням сам Спаситель. Але вона завжди була і є буде актуальною, бо промовляє тут і зараз.

31 жовтня я і багато з нас були свідками того, як Боже Слово падало на край дороги, як воно сохло і як, зрештою, диявол забрав його з душ наших дітей та молоді. Господь себе прирівняв до дороги і того дня, багато хто був не на дорозі з Христом, а край дороги з дияволом. Боляче спостерігати те незрозуміле пожвавлення, яке викликає «хеллоуін» у дітей та молоді. Ті, хто колись устами своїх хресних батьків у Тайні Хрещення аж тричі відрікалися сатани і стільки ж разів обіцяли служити Христові, у день, коли по всьому світі християни мали б вшановувати всіх святих, наші діти вшановували всяку нечисть. Диявол рідко щось робить сам. Це Боже Слово він вкрав руками батьків, які із захопленням та завзяттям допомагали перетворювати обличчя своїх дітлахів на обличчя упирів, відьом, чаклунів тощо. Диявол робив це зусиллями вчителів, що у п’ятницю заохочували дітей до розваг та дискотек. Сатана робив це устами дикторів телебачення та радіо, які один напере одного жартували собі над тим, над чим, насправді треба бити на сполох. Як потім переконати дитину, що зло не може бути веселим, що диявол є нашим ворогом, що не можна когось страхати, бо Господь нам казав «Не бійтесь». Як ми можемо називати себе християнами, а чинити те, що противиться християнству? Як повернути дитину на дорогу, щоб йти за Христом, коли йти край дороги є веселіше і приємніше?

А хіба ніхто і ніколи не бачив, як Слово Боже падало на камінь? Багато людей радо приймає Слово. Це люди, які плутають віру з особливими емоційними станами. Чомусь багато-хто вважає, що вірувати означає переживати якісь особливі моменти радості, піднесення, видіння і т.п. Боже Слово ніколи тут не пустить свого коріння, бо без вогкості, тобто без сліз терпіння воно тут не проросте. А палюче сонце спокус і пристрастей випалить те, що мало покликане дати плід.

Чи не найчастіше можна спостерігати, як Слово Боже паде до тернини. Багато-хто думає, що одне і інше зможуть рости разом. Навіть духовні особи, покликанні бути спів-сіячами Сіяча Небесного, забувають про те, що самі живуть серед терня. Знаю це по собі. Як важко молитися, як важко читати Святе Письмо, як важко думати про Бога, коли думки крутяться навколо матеріального. І як добре стає, коли «відчалюєш на глибінь від берега», коли є на таборі, на реколекціях чи прощі, де того терня настільки мало, що Боже Слово росте на очах і дає свій плід, коли настає терпіння. Багатство для багатьох людей є тягарем. Серед багатих і «успішних» процент щасливих є просто нікчемно малий. Наркотики, алкоголь, непомірковане статеве життя, азартні ігри є тими сурогатами щастя, які заглушують те щастя, що мало б вирости у людині, яка є багата Богом. Багатий, це не той, хто багато має, а той, хто багато роздає. В соц.мережах я зустрів гарний вислів: «Коли Бог благословляє тебе фінансово, не підвищуй стандартів твого проживання, а підвищуй стандарти твого роздавання». Це добра порада до тих, хто не хоче жити серед терня, що глушить, а серед мріє бути у полі, що родить добрий плід.

Нікому крім Богородиці не вдалося мати такий грунт у своєму серці, щоб Боже Слово зродилося так явно. Через Пречисту Слово Боже оселилося між нами. Ми у своєму житті повинні наслідувати її життя. Вона ніколи не йшла край дороги, якою ішов її Син. Вона йшла за Ним до Його кінця на Голготі. І диявол не міг Його в неї вкрасти, бо Він воскрес «у третій день згідно Писання».

Вона знає, що таке терпіння. Її віра не була побудована на пережитті емоцій, а на знанні того, що вона є слугиня Господня. Тому і змогло пустити глибоке коріння в її серці і зродитися Слово.

Вона ніколи не була серед терня. І жила вона не для себе. І зараз живе там, де «око не бачило і вухо не чуло», та опікується нами ,щоб у нас Боже Слово давало сторицею плід.

Читаючи цю притчу, або слухаючи її, або роздумуючи над нею, хочемо ми цього чи ні, але поруч є той невидимий Сіяч, що сіє своє зерно. Куди цього разу впаде Його зерно залежить не від Нього і не від зерна. Залежить від нас з вами.