Євангеліє 12 Неділі від Зіслання Святого Духа переповідає нам притчу, яку більшість з нас пам’ятають ще з самого дитинства. Цю притчу про сіяча дуже полюбляють слухати діти, адже тут стільки живих образів, стільки цікавих алегорій і таке просте пояснення! Але і для катехитів, вчителів християнської етики і особливо нас, священиків, читання і пояснення цієї притчі є прекрасною нагодою нагадати підростаючому поколінню про дуже важливі і підставові речі, які люди називають «цінностями» або «вартостями». На сьогодні, значення слова «цінність» дуже, так би мовити, знецінилося. Те, що не мало б називатися цим словом ним зветься. А те, що є дійсною цінністю відходить на другий план. Дійсною цінністю для нас є наука нашого Спасителя, що по-іншому зветься «Боже слово». Саме своє Слово найперше мав на увазі Христос, коли порівнював його із зерном. Цінністю також є наша віра, чесноти, таланти. І ще багато іншого, що потребує нашої з вами уваги та зусиль. Всі труднощі та перешкоди, які перераховані в Ісусовій притчі, а саме птиці, камінь, тернина виявляють правду про те, що будь-яка правдива цінність є наражена на небезпеку померти в самому зародку. І від цього нікуди не дітися. Зерно, яке попадає на добрий грунт потребує не так вже і багато, щоб дати плід сторицею: родючий грунт, тепло, волога, світло. Але є ще один елемент, про який часто забувають – час. Те ж саме і з правдивою цінністю. Вона потребує сприятливих для себе умов і часу, щоб дати рясні плоди у майбутньому.
Якщо провести опитування серед людей, що вони вважають цінністю для себе, є відповіді, які б обов’язково повторювалися: родина, діти, здоров’я, любов, віра, патріотизм і десятки іншого. Проте є цінність, про яку не написало би багато. Я маю на увазі відповідальність, зокрема відповідальність за створіння. Переконаний, що це є ніщо інше як правдива цінність, що виявляє нас самих, якими ми є у Божих очах. Те, як людина ставиться до довкілля дуже точно виявляє інтелектуальний та духовний рівень особи. Серед тих десятків і сотень зерен Божого слова в нашому серці є зерна різних вартостей. І від самого народження кожен отримав покликання, яке вперше стосувалося наших прародичів. Через них Господь Бог доручив всім і кожному статися відповідальними управителями Його Творінням, зробивши нас також своїми співробітниками у ділі творення. Даруючи нам життя, Творець робить нас відповідальними за власне життя і життя наступних поколінь. По-суті, те, як ми відносимося до довкілля сьогодні, виявляє те, наскільки ми відповідальні за своїх власних дітей та внуків, що житимуть завтра. «Чи може людина з упевненістю сказати, чого вона захоче в майбутньому, якщо вона не здатна зрозуміти, чого їй хочеться зараз.» писав - Ф. Ларошфуко. Наші вартості, якими ми живемо тут і зараз, всі наші уявлення про Бога, себе, створіння – є визначальними як для нас самих, так і тих, що житимуть після нас.
Чого можна сподіватися від людини, яку змалку не вчили чудуватися красою неба, землі, лісу, річки чи моря? Що виросте з дитини, яку в родині не вчили відповідально відноситися до Божих дарів, не дякувати за них? Яким буде ставлення до природи хлопця батько якого хизувався рибою, виловленою сіткою чи електро-вудкою? Горе тому батьку і горе тій матері, що самі стаються тими «птицями» з Христової притчі про сіяча, крадучи з серця дитини цінність відповідальності! Горе тому чоловіку, що впустив у своє серце терня гріху споживацтва, заглушивши духовне зерно! Горе тій людині із каменем замість серця, де ніяке зерно, в тому числі і зерно відповідальності, не може дати плоду! Таких людей стосуються слова Спасителя: «Краще було й не родитись тому чоловіку». Фальшиві цінності, терня гріхів та байдужість спричиняють духовну катастрофу людини, що тягне за собою катастрофу в космічному вимірі.
Святі отці неодноразово вказували на тісний зв’язок мікрокосму-людини із макрокосмом-Всесвітом. А св. Григорій Богослов пішов ще далі, пишучи про людину: «Людина- це великий світ в малому». Наш внутрішній світ дуже легко проектується на світ зовнішній. Той, хто зробив все можливе для сприятливих умов зросту відповідальності у власному серці, може розраховувати на те, що це зерно може сторицею вродити іншими цінностями у власній душі і, що дуже важливо, в душах інших людей. Це мінятиме свят навколо, повертатиме його первозданну красу. Перефразовуючи класичне прислів’я можемо сказати, що добре товариство допомагає плекати добрі звичаї. Це до того, що всі наші зусилля для поширення екологічних знань, любові та пошанування до створіння, обов’язково матимуть вплив на тих, хто поруч нас. Те, що колись я не вважав своїм першочерговим завданням завдяки доброму прикладу моїх товаришів, сталося новим стилем мого власного життя. Чийсь добрий приклад екологічних ініціатив, чиясь екологічна проповідь, чийсь малюнок на екотематику, чийсь вигук «дивись які красиві дерева під снігом!», сталися тим, що є грунт, тепло, волога і світло для зерна із притчі. І є ще час. Час, який мені і всім нам дає Господь, щоб зростити ще більше власних плодів із цінного зерна, посіяного в мені моїм Отцем, а також статися поміччю Йому, щоб помогти плекати те зерно в інших людях. Не шкодуймо часу, зусиль та праці, щоб ця та всі інші цінності зродили сторицею і промовляли самі за нас тоді на найважливішому екзамені нашого життя, після нашого життя. Амінь!
Коментарі
Дописати коментар