Не прогавмо цей шанс

Конкурс на наймертвішу парафію

Може тут було б доречно великими літерами написати: "Оголошується конкурс". Але він не такий як всі.  Кожен конкурс має свої особливості. Особливість цього полягає в тому, що мені дуже цікаво побачити реакцію наших вірних на свою власну парафію. Сьогодні в УГКЦ багато говориться і пишеться про "живу парафію". Курс на оживлення парафій, який взяла наша Церква є дуже правильний і своєчасний. Але складно є говорити про живу парафію без категорій порівняння. Не може бути цілковито мертвої парафії. Вона є місцем зустрічі з живим Богом, просто цю зустріч ігнорують. Можна констатувати про брак життя на парафії, але закинути брак життя Богові є безумством. Господь є живим в самій мертвій парафії. 
Отже, я тут опишу одну парафію. Якщо цілковито такою, або принаймні на 90% подібною до описаної є парафія, до якої ви належите, можете анонімно,  або привселюдно її назвати. Мені дуже цікаво, по-перше, чи хтось назве парафію, з якої я буду вести опис. А по-друге, нашим владикам буде цікаво почути думки людей. Якщо якесь місто, село чи селище виринатиме в коментах найчастіше, це буде певним показником стану, яким описують пацієнта: вона швидше мертва, ніж жива. 
Отже: ця парафія належить до Української Греко-Католицької Церкви. Вона, ця парафія, була не завжди такою, якою стала зараз. Старші люди, або фотографії не дадуть збрехати. Колись парафія подавала ознаки життя. Різноманітні культурно-мистецькі заходи, прощі, поїздки, велася катехизація. Сьогодні цього  і половини немає. Приготування дітей до Першої Сповіді та Причастя є простою формальністю, займає заледве кілька тижнів і полягає у сухому переповіданні побожних байок. Про катехизацію не йдеться тут взагалі. Ні спільнот, ні зустрічей, ні гуртків - нічого. На Літургії в неділю та свята приходить від п'яти до десяти відсотків дітей і молоді. Середнє і старше покоління характеризує цифра 10-20%. У храмі людям нудно. Монотонний та нецікавий спів хору, казанє замість проповіді і до 5% з присутніх приступають до Святого Причастя. Парафіяни взагалі не знають фінансової картини на парафії. Інформація про це за сімома печатями в голові отця або кількох наближених осіб. Звідси суцільна недовіра до всього, що має відношення до пароха. Його просто бояться. Ніхто не хоче почути своє прізвище з амвону як того, хто надто піднімає свою голову. Останнім часом всі починають зауважувати дивну тенденцію. На парафію націлено направили свою увагу численні сектанти. Дивна річ: ті, хто колись були ревними парафіянами або їхні діти зараз є активними членами протестанських спільнот і сектантських груп. Їхня активність на парафії починає перевершувати активність парафії. Концерти,  вивчення Біблії, харитативна діяльність є в них, а не на парафії. Всіх це обурює, але, як на мене, добре, що це взагалі хтось робить там, в тому населеному пункті. 
Є ще деякі "підказки". На вулиці тут часто можна зустріти людей з червоними нитками на зап'ясті. Всі знають як і навіщо "скидати вроки", зливати віск і т.д. Це нікому не заважає називати себе християнами і хреститися біля темного, похмурого, неосвітленого храму. Про храм, окрема розмова. Скажу лише, що він не є центром громадського життя того села, міста, селища. Так, всі помічають, що будівля храму не є вже такою і жалюгідною. Але явно за можливостями не дотягує до 21 століття. Що ще? Коли виїжджаєш з тої парафії, то в серці завжди є якийсь осад. Осад після розмов. Всі шукають оправдання, чому так є на парафії. Винуватять всіх, але не себе. Ніхто не хоче брати частину відповідальності за парафію на себе. Велика вулиця може не назбирати і трьох людей, які б пішли колядувати на храм. А може просто ніхто не знає, куди витрачаються гроші парафії? Тут не почуєте коляди на вулиці чи в транспорті. Бо люди "чорніше чорної землі", як писав Кобзар. Хтось думає, що це від безвиході. А я впевнений, що в браку Божественної Благодаті. Якщо переважна більшість мешканців є невоцерковленими людьми, то пора провести тут принаймні місії. Але тут такого слова не чули, або чули давно. Давно не чули слів "реколекції", "євангелізація", "чування". А при згадці слова "владика" починають себе дивно поводити. Про нього чують з амвону, але не завжди щось добре. Швидше в контексті слова "катедратик", що для багатьох після пояснень отця-пароха асоціюється із словом "рекет". 
Більше підказок давати не буду. Щоб важче було відгадувати. 
Я з нетерпінням очікую цікавих думок від людей, які впізнають в описі свою парафію або себе. Ще більш цікаво буде почути "справедливе обурення" своїх співбратів у священстві. Більшість промовчать і добре зроблять. Але може знайдуться ті, хто признаються у вбивстві? Вбивстві своєї парафії

Коментарі

  1. А як поводиться священик тієї парафії? Якщо це сільський священик, то чи він не занадто заклопотаний власний сільський господарством (газдівством)? Чи має він відвагу прямо виступити проти забобонів (червоних ниток на запястях) не боячись осуду "побожних" і дуже знаючих сільських бабусь?

    ВідповістиВидалити
  2. Так можна сказати про багато сільських парафій західної України. Священик занадто заклопотаний своїми справами, зокрема великим господарством чи будівництвом. Люди між собою пліткують про те, скільки і кому священик дав хабаря щоб його призначили сюди на парафію. В церкві мова йде в основному про збір коштів на ті чи інші потреби. Приватно люди нарікають, що суми зборів на церкву занадто великі і непосильні для простих селян. Колядувати ходять, збираючи гроші "на церкву", але селяни не радіють цьому, по тій же причині-потрібно дати певну суму коштів, інакше якщо даш менше то "що люди про тебе в селі скажуть?" До святого Причастя приступає тільки декілька бабусь. Священик в проповіді жодного разу не осудив поганські похоронні чи інші звичаї, так як "сільська еліта" та бабці впливовіші за нього і можуть, в разі потреби, посприяти його переведенню в гіршу парафію. Сільська молодь ревно хреститься коло каплиць чи хрестів, але не соромиться прилюдно матюкатися. Сумно, але факт.

    ВідповістиВидалити
  3. Священик така сама людина, як і інші люди. Християни-миряни часто забувають, що християнином потрібно бути 24 години на добу, а не тільки по великих святах чи коли бачать інші. Ні Церква, ні священики не є поліцаями чи жандармами, щоб примушувати інших поводитися так і не інакше.

    ВідповістиВидалити
  4. Чому в Бірках Яворівського району не служиться 2 літургії, хоча є 2 священники. Є лише одна - страшенно довга і з казанєм, з кількома дітьми неможливо витримати. Була б ще одна для родин з малими дітьми або для молоді.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар