Як вчителі оцінками калічать або переображують наших дітей

Кінець чверті. Вкотре. Не так боляче бачити сімки та вісімки в табелі учня, як сльози на очах сина. Дорослому легше зрозуміти, що ці оцінки нічого не будуть варті в житті. Але як має чутися учень, якому свідомо занижують оцінку, хоча за всіма критеріями  він розраховував мінімум на 2 бали вище. Напевно немає батьків, які за час навчання в школі не зустрічалися з подібним явищем. Це один або кілька вчителів, які не мають авторитету ні в дітей, ні батьків, ні у власному педагогічному колективі. В кожній школі є вчителі за покликанням, а є випадкові люди. Я не маю педагогічної освіти і, напевно, був би поганим вчителем. Але є речі настільки елементарні для розуміння, що диву даєшся, як вчителі із багаторічним стажем можуть припускатися помилок, які можуть комусь поламати життя.

  Оцінка за таланти є чимось дуже суб'єктивним. Ну не має дитина дару до малювання чи музики, оцініть старання! Я точно знаю про випадок, як один вчитель малювання оцінив власний малюнок, кількарічної давності, який підсунули діти і видали за власний, на 6 балів. І як мали чутися учні того класу, де всі поголовно мали від трьох до шести балів? У того ж вчителя один з учнів постійно мав три бали з дванадцяти. Ця оцінка і була виставлена в атестат. Ви здивуєтесь, але після школи цей учень поступив до художнього училища і став одним з кращих студентів. Ви б бачили його ікони! А для його вчителя, він так і залишився ніким, трієчником.  

Оцінка за знання не завжди повинна бути критерієм знань, а стимулом для навчання. Кожен вчитель повинен бути психологом. Подібно, як ювелір працює з необробленим діамантом, так педагог повинен ставитися до учня. Часом необережне слово, байдужість, зверхність, недоброзичливість, упереджене ставлення можуть надламати молоду особистість, як тріскає дорогоцінний камінь. Серед всіх  моїх однокласників великим авторитетом користувалися лише кілька вчителів. Але і серед них, лише одній вдавалося, здавалося б, неможливе. Ті, хто з інших предметів були двієчниками, у неї мали заслужені четвірки і п'ятірки.(Це були часи радянської школи), Ніхто і не думав ніколи тікати з її уроків. Бо вона в кожному бачила потенціал. У мене і досі перед очима той ліс із рук, коли вона когось хотіла викликати до дошки. Напевно, у кожній школі є такий вчитель або два. У них на уроках діти ніби переображуються. Вони вчаться не лише з обов'язку, але щоб не образити того вчителя. Таких педагогів ніколи не буде багато. Вони розуміють, що часом треба поставити оцінку вищу і заохотити цим самим вчитися далі, замість того, щоб поставити трішки нижчу і принести повне розчарування до процесу навчання.

Оцінка виявляє не лише знання учня, але і старання вчителя. Чому вчителі про це забувають? Куди дивиться дирекція школи, якщо у класі є 1-2 відмінника з того чи іншого предмету, а решта учнів тішаться, якщо отримають ту нещасну шістку? Я знаю випадки, коли жоден з класу не отримав доброї оцінки за чверть з однієї з дисциплін. Питання риторичне: що робив на роботі кілька місяців вчитель цієї дисципліни? Наскільки він сам оцінює свою працю, якщо ніхто з класу нормально не знає його предмету, що виявляють оцінки? В кожній школі є вчитель, у якого середня успішність учнів на 2-3 бали може відрізнятися від інших вчителів. Чи не варта наприкінці року звільнити того вчителя, у якого найнижча успішність учнів у школі? 

Оцінка не повинна залежати від того, скільки разів на тиждень прибуває "сумка" для вчителя. Це ганебне явище, яке в народі називається "принести вчителю сумку" задля кращої оцінку є нашим спільним радянським спадком. Скільки золотих медалей і червоних дипломів здобуто свиньми, курми, крільми та іншою живністю. (Їх приносилося в жертву нашій людській гордості). Всі знають, наскільки наша держава "піклується про вчителя". Але вчитель, який поважає самого себе ніколи не переступить межі, щоб натякати про подібне. Я закінчив школу на відмінно. Коли мене попросили покликати до школи батьків, щоб "запитати чи я готовий йти на золоту медаль", я передав це "запрошення" мамі. Як тоді, так і зараз я вдячний їй за те, що вона не пішла до школи. Ні я ні вона про це ніколи не пошкодували. 

Оцінка не повинна бути способом помсти батькам. Давайте не будемо лицемірами і признаймося собі, що це явище є дуже поширене. Хтось відмовляється від обов'язків у батьківському комітеті, хтось поскаржився на вчителя директору, хтось належить до іншої конфесії, а хтось є сином священика. Ми, дорослі, часто важко знаходимо спільну мову. Але в кінцевому випадку, як не прикро, завжди стаються крайніми діти. Це стосується сімейних драм, непорозумінь між сусідами чи у стосунках батьків та вчителів. Наші син чи дочка, яких  вчителі принижують перед однокласниками, висловлюють свої судження про їхніх батьків, свідомо занижують їм оцінки отримують такі сильні стреси та психічні зрушення, що часто потребують втручання психолога чи, навіть, психіатра. Я впевнений на всі сто, що виною того, що серед нас є стільки людей із заниженою самооцінкою, є вчителі і батьки, які несуть одинакову відповідальність перед Богом за те, наскільки були добрими наставниками своїм дітям.

       Насамкінець, пригадаю відомий жарт із соціальних мереж про те, що колись вчителі навчали в школі дітей, а батьки перевіряли дітей дома. Сьогодні є навпаки. Виглядає, що батьки вдома все роз'яснюють дітям, а вчителі в школі перевіряють те, як справилися батьки та учень дома. І від таких недолугих шкільних програм стає сумно. Кожен вчитель чи викладач думає, що його предмет є найважливішим, а тому вимагає знати так, ніби це обов'язково має пригодитися в житті. Ми продовжуємо "славні традиції" радянської школи. Варіативність предметів нам ще тільки сниться. Нехай вибачать мені вчителі, але ні алгебра, ні інформатика, ні хімія мені ніяк в житті не знадобилися. АБСОЛЮТНО. Це втрачені години в школі, марні переживання на екзаменах, та багато іншого, що асоціюється з безглуздям. І як вдячний я би був тим вчителям, які зрозуміють те, що мій син ніколи не стане математиком, хіміком, художником, з однієї причини: йому це, як і мені, НЕЦІКАВО. Якщо ви, вчителі, не здатні зацікавити учня своїм предметом, самі його не любите і не любили в школі, то з яким лицем ви вимагаєте від нього цей предмет знати на відмінно? 

             В Євангелії є згадка про молодого юнака, який підійшов до Христа і звернувся до Нього: "Учителю добрий!" Дорогі вчителі, викладачі, професори, священики, тренери, та всі ті, хто покликаний навчати! Якими  ви вважаєте себе? Справедливими чи добрими? Яку оцінку за свою роботу ми б поставили кожен сам собі?