Як вчителі оцінками калічать або переображують наших дітей

Картинки по запросу вчителі  бютьКінець чверті. Вкотре. Не так боляче бачити сімки та вісімки в табелі учня, як сльози на очах сина. Дорослому легше зрозуміти, що ці оцінки нічого не будуть варті в житті. Але як має чутися учень, якому свідомо занижують оцінку, хоча за всіма критеріями  він розраховував мінімум на 2 бали вище. Напевно немає батьків, які за час навчання в школі не зустрічалися з подібним явищем. Це один або кілька вчителів, які не мають авторитету ні в дітей, ні батьків, ні у власному педагогічному колективі. В кожній школі є вчителі за покликанням, а є випадкові люди. Я не маю педагогічної освіти і, напевно, був би поганим вчителем. Але є речі настільки елементарні для розуміння, що диву даєшся, як вчителі із багаторічним стажем можуть припускатися помилок, які можуть комусь поламати життя.
  Оцінка за таланти є чимось дуже суб'єктивним. Ну не має дитина дару до малювання чи музики, оцініть старання! Я точно знаю про випадок, як один вчитель малювання оцінив власний малюнок, кількарічної давності, який підсунули діти і видали за власний, на 6 балів. І як мали чутися учні того класу, де всі поголовно мали від трьох до шести балів? У того ж вчителя один з учнів постійно мав три бали з дванадцяти. Ця оцінка і була виставлена в атестат. Ви здивуєтесь, але після школи цей учень поступив до художнього училища і став одним з кращих студентів. Ви б бачили його ікони! А для його вчителя, він так і залишився ніким, трієчником.  
Оцінка за знання не завжди повинна бути критерієм знань, а стимулом для навчання. Кожен вчитель повинен бути психологом. Подібно, як ювелір працює з необробленим діамантом, так педагог повинен ставитися до учня. Часом необережне слово, байдужість, зверхність, недоброзичливість, упереджене ставлення можуть надламати молоду особистість, як тріскає дорогоцінний камінь. Серед всіх  моїх однокласників великим авторитетом користувалися лише кілька вчителів. Але і серед них, лише одній вдавалося, здавалося б, неможливе. Ті, хто з інших предметів були двієчниками, у неї мали заслужені четвірки і п'ятірки.(Це були часи радянської школи), Ніхто і не думав ніколи тікати з її уроків. Бо вона в кожному бачила потенціал. У мене і досі перед очима той ліз із рук, коли вона когось хотіла викликати до дошки. Напевно, у кожній школі є такий вчитель або два. У них на уроках діти ніби переображуються. Вони вчаться не лише з обов'язку, але щоб не образити того вчителя. Таких педагогів ніколи не буде багато. Вони розуміють, що часом треба поставити оцінку вищу і заохотити цим самим вчитися далі, замість того, щоб поставити трішки нижчу і принести повне розчарування до процесу навчання.

Оцінка виявляє не лише знання учня, але і старання вчителя. Чому вчителі про це забувають? Куди дивиться дирекція школи, якщо у класі є 1-2 відмінника з того чи іншого предмету, а решта учнів тішаться, якщо отримають ту нещасну шістку? Я знаю випадки, коли жоден з класу не отримав доброї оцінки за чверть з однієї з дисциплін. Питання риторичне: що робив на роботі кілька місяців вчитель цієї дисципліни? Наскільки він сам оцінює свою працю, якщо ніхто з класу нормально не знає його предмету, що виявляють оцінки? В кожній школі є вчитель, у якого середня успішність учнів на 2-3 бали може відрізнятися від інших вчителів. Чи не варта наприкінці року звільнити того вчителя, у якого найнижча успішність учнів у школі? 

Оцінка не повинна залежати від того, скільки разів на тиждень прибуває "сумка" для вчителя. Це ганебне явище, яке в народі називається "принести вчителю сумку" задля кращої оцінку є нашим спільним радянським спадком. Скільки золотих медалей і червоних дипломів здобуто свиньми, курми, крільми та іншою живністю. (Їх приносилося в жертву нашій людській гордості). Всі знають, наскільки наша держава "піклується про вчителя". Але вчитель, який поважає самого себе ніколи не переступить межі, щоб натякати про подібне. Я закінчив школу на відмінно. Коли мене попросили покликати до школи батьків, щоб "запитати чи я готовий йти на золоту медаль", я передав це "запрошення" мамі. Як тоді, так і зараз я вдячний їй за те, що вона не пішла до школи. Ні я ні вона про це ніколи не пошкодували. 

Оцінка не повинна бути способом помсти батькам. Давайте не будемо лицемірами і признаймося собі, що це явище є дуже поширене. Хтось відмовляється від обов'язків у батьківському комітеті, хтось поскаржився на вчителя директору, хтось належить до іншої конфесії, а хтось є сином священика. Ми, дорослі, часто важко знаходимо спільну мову. Але в кінцевому випадку, як не прикро, завжди стаються крайніми діти. Це стосується сімейних драм, непорозумінь між сусідами чи у стосунках батьків та вчителів. Наші син чи дочка, яких  вчителі принижують перед однокласниками, висловлюють свої судження про їхніх батьків, свідомо занижують їм оцінки отримують такі сильні стреси та психічні зрушення, що часто потребують втручання психолога чи, навіть, психіатра. Я впевнений на всі сто, що виною того, що серед нас є стільки людей із заниженою самооцінкою, є вчителі і батьки, які несуть одинакову відповідальність перед Богом за те, наскільки були добрими наставниками своїм дітям.
       Насамкінець, пригадаю відомий жарт із соціальних мереж про те, що колись вчителі навчали в школі дітей, а батьки перевіряли дітей дома. Сьогодні є навпаки. Виглядає, що батьки вдома все роз'яснюють дітям, а вчителі в школі перевіряють те, як справилися батьки та учень дома. І від таких недолугих шкільних програм стає сумно. Кожен вчитель чи викладач думає, що його предмет є найважливішим, а тому вимагає знати так, ніби це обов'язково має пригодитися в житті. Ми продовжуємо "славні традиції" радянської школи. Варіативність предметів нам ще тільки сниться. Нехай вибачать мені вчителі, але ні алгебра, ні інформатика, ні хімія мені ніяк в житті не знадобилися. АБСОЛЮТНО. Це втрачені години в школі, марні переживання на екзаменах, та багато іншого, що асоціюється з безглуздям. І як вдячний я би був тим вчителям, які зрозуміють те, що мій син ніколи не стане математиком, хіміком, художником, з однієї причини: йому це, як і мені, НЕЦІКАВО. Якщо ви, вчителі, не здатні зацікавити учня своїм предметом, самі його не любите і не любили в школі, то з яким лицем ви вимагаєте від нього цей предмет знати на відмінно? 
             В Євангелії є згадка про молодого юнака, який підійшов до Христа і звернувся до Нього: "Учителю добрий!" Дорогі вчителі, викладачі, професори, священики, тренери, та всі ті, хто покликаний навчати! Якими  ви вважаєте себе? Справедливими чи добрими? Яку оцінку за свою роботу ми б поставили кожен сам собі?
         



Коментарі

  1. Не кажу що радянська система освіти була добра - ні, бо сама від неї не раз ридала. Але була повага до вчителя, спровукована скоріше страхом. Зараз діти мені зізнаються, що їм легше одягти навушники, аби не чути гул в класі та крик вчителя... І найгірше, що це вважається практично нормою. Раніше в американських фільмах дивилася про таке, а зараз маєш в себе... А ще діти зізнаються, що тихо сидять на уроці в класного керівника. Думаєте поважають? Ні, скоріше бояться. А можливо в тій здоровій боязні немає нічого вже аж такого страшного?? Але багатьох сучасних батьків дивує таке явище, бо дома вголос з дітьми обговорюють статус і заробітки вчителя, і при нагоді прийдуть "помахати" своїми "понтами" перед педагогом... То звідки візьметься та повага до вчителя? Та й хто ж він такий проти найрозумнішого та найталановитішого їхнього чада. Отож поваги немає, залишається страх,але він тако ж не підходить, пережиток минулого. А ще коли профісійність педагога підводить, тоді повний завал.Якесь замкнуте коло?

    ВідповістиВидалити
  2. Знайшов цікаве у ФБ "Поговоримо про педагогічний такт

    Педагогічний такт - характерна професійна ознака вчителя. Він включає в себе і вміння підійти до дітей, встановити з ними контакт, і взаємини з батьками і вчителями. Він необхідний і в навчанні, і у вихованні, оскільки ці два поняття нероздільні. Добре відомо, що нетактовний вчитель може добре викласти програмний матеріал, але заволодіти думками і почуттями дітей не зможе.

    Нетактовність вчителя призводить до того, що учень стає замкнутим, недовірливим, починає погано вчитися, порушує дисципліну. Що ж робити, щоб цього не було? Які способи повинні бути в арсеналі вчителя для того, щоб уникнути конфліктів, знайти контакт з дитиною?
    Перш за все, спостережливість. Тактичний педагог вміє не тільки все бачити, але і вміло реагувати, а щось не помічати, точніше, зробити вигляд, що не помітив. Відкрито реагувати на все, що потрапляє в поле зору, не можна. Інакше вся робота зведеться до безперервних конфліктів.
    Вчитель повинен бути уважним, вміти слухати учня. Тут дві крайності. Одні учні говорять: вчитель перебиває питаннями, тим самим заважаючи висловлювати думку. Інші, навпаки, стверджують, що вчитель сидить як би з відсутнім виглядом, і не зрозумієш: чи правильно ти відповідаєш, чи ні.
    І те, й інше погано. Необхідно шукати «золоту» середину. І, звичайно, повинна бути пильна увага до внутрішнього світу. Боляче, коли кажуть: «Вона байдужа».
    На питання, які риси учні найбільше цінують у своїх вчителях, вони найчастіше відповідають: «Справедливість». Тільки один приклад. Учитель виявляє особливу увагу до учня через його поганого здоров'я. Така поведінка повинна бути мотивована і зрозуміла дітям. Але при цьому не повинна принижувати самого учня.
    Для педагога важливо в будь-якій ситуації зберігати спокій, і в стані роздратування не приймати якесь рішення, не погіршувати ситуацію. Краще згадати відому мудрість: «Ранок вечора мудріший».
    Макаренко говорив, що вчитель може підвищити голос, навіть спалахнути, але дуже рідко і лише з поважної причини. І тим більше не ображати учнів або вдаватися до інших негідних методів. Учні тонко відчувають, коли вчитель говорить з болем за них, а не для того, щоб принизити.

    Взагалі до неетичних, заборонених прийомів відносяться:
    - Всіляке підкреслення своєї винятковості, іронічне ставлення до своїх колег («Я вам не Василь Григорович ...»), коли приходиш в новий клас, то не слід говорити: «Вас нічому не навчили. Я вас навчу»;
    - Перебільшення значення свого предмета і применшення інших («Це вам не фізкультура»);
    - Загравання з учнями, і зокрема, завищення оцінок. Оцінка - це «хворе» питання. Необхідно, щоб учні сприймали оцінку як об'єктивну. Тому вона повинна бути вмотивованою та переконливою. І, звичайно, не за поведінку. Як правило, учнів, які відволікаються, треба більше змушувати діяти, даючи їм додаткові завдання.
    Проте ніде такт вчителя не має такої сили, як у викладанні літератури, оскільки література - це не тільки знання, а й область людських взаємин. Вчитель-словесник говорить на уроках літератури про мораль, моральність і в першу чергу сам здається учням носієм цих якостей.
    Це накладає на вчителя велику відповідальність. Учитель літератури, образивши учня, не може сподіватися на повне сприйняття ні його слів, ні того, що він прочитає на уроках. Адже на уроці літератури виховує передусім художнє слово. Ось один із прикладів.
    Одна з учениць 5 класу ховала щоденник від батьків, посилаючись на те, що класний керівник взяв на перевірку. Коли все з'ясувалося, звичайно, була розмова з батьками. Як бути з дитиною? На уроці якраз вивчали творчість Зощенко. У нього є прекрасне оповідання «Не треба брехати». І вчитель на уроці читає його. Думаю, обговорення цієї розповіді з ученицею дало більший результат, ніж нотації.

    Але з дітьми набагато легше працювати, якщо є повне взаєморозуміння з батьками.
    "

    ВідповістиВидалити
  3. Знайшов цікаве у ФБ "Поговоримо про педагогічний такт

    Педагогічний такт - характерна професійна ознака вчителя. Він включає в себе і вміння підійти до дітей, встановити з ними контакт, і взаємини з батьками і вчителями. Він необхідний і в навчанні, і у вихованні, оскільки ці два поняття нероздільні. Добре відомо, що нетактовний вчитель може добре викласти програмний матеріал, але заволодіти думками і почуттями дітей не зможе.

    Нетактовність вчителя призводить до того, що учень стає замкнутим, недовірливим, починає погано вчитися, порушує дисципліну. Що ж робити, щоб цього не було? Які способи повинні бути в арсеналі вчителя для того, щоб уникнути конфліктів, знайти контакт з дитиною?
    Перш за все, спостережливість. Тактичний педагог вміє не тільки все бачити, але і вміло реагувати, а щось не помічати, точніше, зробити вигляд, що не помітив. Відкрито реагувати на все, що потрапляє в поле зору, не можна. Інакше вся робота зведеться до безперервних конфліктів.
    Вчитель повинен бути уважним, вміти слухати учня. Тут дві крайності. Одні учні говорять: вчитель перебиває питаннями, тим самим заважаючи висловлювати думку. Інші, навпаки, стверджують, що вчитель сидить як би з відсутнім виглядом, і не зрозумієш: чи правильно ти відповідаєш, чи ні.
    І те, й інше погано. Необхідно шукати «золоту» середину. І, звичайно, повинна бути пильна увага до внутрішнього світу. Боляче, коли кажуть: «Вона байдужа».
    На питання, які риси учні найбільше цінують у своїх вчителях, вони найчастіше відповідають: «Справедливість». Тільки один приклад. Учитель виявляє особливу увагу до учня через його поганого здоров'я. Така поведінка повинна бути мотивована і зрозуміла дітям. Але при цьому не повинна принижувати самого учня.
    Для педагога важливо в будь-якій ситуації зберігати спокій, і в стані роздратування не приймати якесь рішення, не погіршувати ситуацію. Краще згадати відому мудрість: «Ранок вечора мудріший».
    Макаренко говорив, що вчитель може підвищити голос, навіть спалахнути, але дуже рідко і лише з поважної причини. І тим більше не ображати учнів або вдаватися до інших негідних методів. Учні тонко відчувають, коли вчитель говорить з болем за них, а не для того, щоб принизити.

    Взагалі до неетичних, заборонених прийомів відносяться:
    - Всіляке підкреслення своєї винятковості, іронічне ставлення до своїх колег («Я вам не Василь Григорович ...»), коли приходиш в новий клас, то не слід говорити: «Вас нічому не навчили. Я вас навчу»;
    - Перебільшення значення свого предмета і применшення інших («Це вам не фізкультура»);
    - Загравання з учнями, і зокрема, завищення оцінок. Оцінка - це «хворе» питання. Необхідно, щоб учні сприймали оцінку як об'єктивну. Тому вона повинна бути вмотивованою та переконливою. І, звичайно, не за поведінку. Як правило, учнів, які відволікаються, треба більше змушувати діяти, даючи їм додаткові завдання.
    Проте ніде такт вчителя не має такої сили, як у викладанні літератури, оскільки література - це не тільки знання, а й область людських взаємин. Вчитель-словесник говорить на уроках літератури про мораль, моральність і в першу чергу сам здається учням носієм цих якостей.
    Це накладає на вчителя велику відповідальність. Учитель літератури, образивши учня, не може сподіватися на повне сприйняття ні його слів, ні того, що він прочитає на уроках. Адже на уроці літератури виховує передусім художнє слово. Ось один із прикладів.
    Одна з учениць 5 класу ховала щоденник від батьків, посилаючись на те, що класний керівник взяв на перевірку. Коли все з'ясувалося, звичайно, була розмова з батьками. Як бути з дитиною? На уроці якраз вивчали творчість Зощенко. У нього є прекрасне оповідання «Не треба брехати». І вчитель на уроці читає його. Думаю, обговорення цієї розповіді з ученицею дало більший результат, ніж нотації.

    Але з дітьми набагато легше працювати, якщо є повне взаєморозуміння з батьками.
    "

    ВідповістиВидалити
  4. Згідний з коментарем п.Галини. Маю з чим порівняти, що бачив на власні очі і спостерігав протягом місяця на практиці в одній з шкіл Львова. Цілком згідний, що діти собі дозволяють на уроках таке, що ніяк не може бути припустимим. І навушники на уроці це ще зовсім дрібниці. Є наприклад учні, які відкрито хамлять, на уроці дитина може розвернутися "задом" до вчителя і так сидіти пів уроку, бо йому зручно. Є діти, які можуть просто спокійно сидіти і плювати собі під ноги. І найбільш цікаво знаєте що? Те, що вчителі в даному випадку зовсім безпорадні, більше того, з вересня до кінця жовтня цього року з шкіл Львова вигнали 3(!) вчителів з різних навчальних закладів тільки за те, що вони робили зауваження "в грубій формі" дитині і тим самим її образили. Тут справа вже у вихованні дітей батьками.
    До слова, вчитель, в якого я проходив практику - заслужений вчитель України, серед її колишніх учнів багато викладачів університету і навіть Національної академії наук України, тобто, профпридатність вчителя ставити під сумнів не має підстав.

    Також на рахунок цього: "В кожній школі є вчитель, у якого середня успішність учнів на 2-3 бали може відрізнятися від інших вчителів. Чи не варта наприкінці року звільнити того вчителя, у якого найнижча успішність учнів у школі? "
    Це скоріше проблема варіативності освіти в Україні. Якщо в школі, де я проходив практику, більшість гуманітарної спрямованості, то на уроці фізики в 10-11 класі 95% учнів не має елементарних базових знань з математики за 5-6 клас. А чому? Тому що (сам був свідком) приходить мама і каже "мому синові/донечці не потрібен ваш предмет. А хто ту математику любить чи знає? Я, наприклад, сама не знаю.". Я розумію, що глибоких знань не кожен потребує, але 5-6 клас! Це ж елементарні речі, які просто необхідно знати кожній людині.
    Згідний, якщо б освіта була більш варіативною, було б набагато простіше - якщо любиш гуманітарні науки, обираєш їх, а математику, фізику, хімію, інформатику та ін. не вчиш взагалі. І, відповідно, навпаки - якщо обираєш природничі науки, то не вчиш взагалі літературу українську, зарубіжну, дві іноземних мови, коли, зазвичай, жодна не викладається на нормальному рівні, всяке малювання і т.д.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Від вчителя багато залежить те, як подавати матеріал. Можна це робити цікаво, а можна і самому нормально не знати, а вимагати від учнів. Це стосується мовних предметів особливо

      Видалити
    2. Напевне таки залежить...
      Ви, Олеже, пробували працювати в ЗОШ?
      З ваших переконань я той вчитель, якого потрібно звільнити, бо ставлю нижчі оцінки на 2-3 бали. А ще я вчитель з прикладу, який навів Роман. Я в мовній школі викладаю математику. То яку оцінку я маю ставити дитині, якщо вона не розв'язує жодного прикладу (завдання пропоную диференційовані)?

      Видалити
    3. Ставте, що вважаєте за потрібне. І уважно читайте все, що написане. Мені виглядає, ви б неправильно переказали текст і отримали від мене двійку. ))

      Видалити
  5. Дуже часто з цікавістю читаю дописи отця О. Кобеля, але цей допис мене неабияк здивував, бо написаний очевидно дуже однобоко і суб*єктивно. У кожному рядку відчувається образа за сина. Можливо, треба було дати собі трохи часу, а не писати загоряча, бо священик, як і вчитель, мусить давати оцінку дещо відсторонено і об*єктивно. На мою думку, ми не можемо бути певні того, що знадобиться в житті нашій дитині, а що ні, бо неісповідимі шляхи Господні. Чим вищий авторитет людини в суспільстві, тим більше вона має обдумувати свої висловлювання, бо є велика ймовірність того, що хтось сприйме за догму сказане на емоціях

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Не в кожному рядку є образа за сина. Дивно, як швидко люди забувають власний досвід учня, учениці в школі.

      Видалити
    2. Не в кожному рядку є образа за сина. Дивно, як швидко люди забувають власний досвід учня, учениці в школі.

      Видалити
    3. Підтримую коментар п. Уляни Бабій. Дивуюся о. Олегу Кобель. Щоб критикувати вчителя, потрібно спробувати провести хорча б один урок з математики( який він навів, як приклад) у школі.То які оцінки ставити учням? об'єктивні(існують норми оцінювання), чи такі, що сподобаються учням і батькам?

      Видалити
  6. Підняте питання - це проблема сьогоднішнього часу. Ми вже давно очікували реформування нашої освіти, і не тільки шкільної. У різних країнах світу (в т. ч., як ми кажемо - розвинутих) до сьогоднішнього дня не можуть вирішити питання - чого, кого і як навчати. Спочатку придумували нові методики - виявляється, що не в тому причина, чому учні не зацікавлені в навчанні. Батьки також не прийняли ці нововведення. Дальше почали акцентувати на різних технологіях навчання - знову не те. Тепер багато людей акцентують увагу на диференціації навчання, на його професійну спрямованість... З часом побачимо результат, і якщо виявиться знову не те, чого очікували, - що тоді? Вчитель лише організовує навчання згідно концепцій і завдань, що перед ним поставили МОН, органи влади..., і ніби-то батьки. А коли щось не так - звинуватити вчителя найлегше. Таким чином вигородити себе, як батьків. І влада також має на кого списати недоліки у навчанні. А цікаво як поведуть себе батьки, коли дозволити їм самостійно обирати як вчителя, так і предмети для своїх чад? Вони ж у нас розумні!!! Ось такі батьки, здається не ображу когось конкретно, і приймають рішення про фінансування школи, як державної інституції, і бюджет країни, - ніби вколоті наркотиками (бо ж логіки не вчили, математики також, інформатики - тим більше)!!! До чого дійдемо? Є прогнози у наших батюшок без науки, батьків без освіти??? Продовжити... Найміть собі вчителя додому, як свого слугу (чи раба) і нехай навчає вашу дитиноньку під вашим контролем!!! І шановному ртцеві (батюшці, попу): в чужому оці скалку бачити, а в своєму - колоди не помічаєте. Знайомі вам слова?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Особисто я з цим батюшкою двічі вступала у суперечку. Ваше підсумовування - 100% попадання

      Видалити
  7. Дорогі коментатори, кожен з нас вчився в школі. Написана стаття є не так моїм досвідом батька, як учня. Просто пориньте у спогади. Сьогодні все в рази гірше, бо вчителі не зацікавлені в тому, щоб діти знали предмет, а зацікавлені в репетиторстві, як головній статті свого доходу. В певному сенсі їх можна зрозуміти, але ситуація НЕНОРМАЛЬНА.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Отче, читаючи вас, мушу зробити висновок, що ви такий випадковий священик, як ті випадкові вчителі про яких ви пишете. Я вчитель зі стажем. Мої учні, а тепер студенти зустрічають мене на вулиці і дякують за знання. Жоден з них грошей мені не платив, а отримав знання на уроці. Досить нас ображати, Отче...

      Видалити
    2. А кого "нас"? Ви є серед тих "один або кілька вчителів"? Ви до кого себе приписуєте до вчителів з покликання чи до випадкових людей. Ви є вчитель і навчіться читати уважно. Я не підвів риску пере усіма вчителями. Невже у вашому педколективі немає тих, про кого я написав? Я радий, що вас особисто це зачепило. І радий, що ви не вважаєте себе випадковою людиною в освіті. У статті ви знайдете і себе, прочитайте вдумливо і уважно )

      Видалити
    3. Не згідна на 100% з вашим твердженням. Можливо, є і такі вчителі, як і священники, які також думають лише про гроші...

      Видалити
  8. Повністю підтримую останній коментар автора. Все саме так. Вчителі заробляють на страхах батьків, краще здати на букет і погодитися на сумнівне і нікому не потрібне репетитирство, лише б твою дитину не травили. Мене дивують попередні дописувачі. Можливо вони вже дуже давно навчалися в школі, коли такого скотства педпрацівників не було, або не мають зараз дітей школярів.
    Проблема важка і просто не вирішується, я не дивуюся, чому батьки не платять здоровям і спокоєм власної дитини во імя всезагальної справедливості. Перечікують школу як стихійне лихо.
    А проблему можна би почаьти вирішувати наприклад таким способом, щоб ззабрати монополію в шкіл і педагогів дипломованих на надання освітніх послуг. Почати з молодшої школи. Батьки можуть або найняти непсіхованого репетитора або самі навчити таблиці множення і здавати в сертифікаційних центрах типу ЗНО. Типу здав програму за третій клас - молодець, і хай нікого не цікавить яким способом тобі знання в голову вклалися. Ех, мрії...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Про сертифікаційний центр типу ЗНО повністю згідна, лише щоб це було реально все справедливо. А відносно ставлення до вчителів, їх приниження у буденних розмовах, у фільмах, на телебаченні, це не приносить користі самим дітям. Якщо дома учень чує неповагу до вчительської спави, то на уроках він буде себе відповідно вести. Якщо він знає, що батьки підуть потім і домовляться..., то він не буде слухати пояснення

      Видалити
  9. тепер і тут http://abetka.ukrlife.org/raiting.html

    ВідповістиВидалити
  10. Давно хотів поспілкуватись з представником церкви, от натрапив на Ваш блог, радий що Ви піднімаєте болючі теми, серед яких і освіта. Очевидно, що система освіта у нас застаріла та не правильна, це стосується і ДНЗ (садочків). З малку наших дітей підганяють під одну планку і не дають можливості проявити свою індивідуальність. А як показує життя, активні "хулігани" з не високою успішністю в майбутньому стають успішними людьми, а "правильні піонери" марно витрачають роки на освіту, а потім сидять без достойної роботи. хоча це не догма, бувають і виключення. Але це повинні розуміти батьки і не вимагати від них максимальної успішності. Історія знає багато прикладів, коли генії науки чи мистецтва у школі були "трійочниками". Ось Вам наглядний приклад http://www.domrebenok.ru/blog/tomas-edison-ya-smog-stat-izobretatelem-potomu-chto-v-detstve-ne-xodil-v-shkolu/
    З освітою здається розібрались, мене більше цікавить діяльність церкви у нашому місті. Розумію, що Ви не можете відповідати за всю церкву, але Ви є її представником, тому буду вдячний за відповіді та коментарі!
    За останні 10 років у Стрию зявилось (та продовжують зявлятись) велика кількість величезних храмів, уже всі парки зайняті ними. Скажіть будь-ласка, чи збільшилась кількість віруючих за цей період? чи доцільно церква використовує такі великі кошти з точки зору біблійного вчення Ісуса Христа та з морального принципу благодійності? Чому у Стрию є дитячий садок, заснований сестрами-монахинями римо-католицької церкви, а з наших багаточисельних парафій жодного подібного закладу? чому церква не переймається проблемами громади, яка фінансує життєдіяльність духовенства? невже основна мета церкви -будова нової церкви? за ці кошти можна збудувати не лише навчальний заклад, а ще купу спортивних майданчиків для наших дітей, упорядковувати парки та допомагати потребуючим. В моєму уявленні, церква повинна займатись такими справами першочергово, це ті речі які Ви проповідуєте, але на ділі церква виглядає як державна влада, яка пустословить та використовує громаду як фінансового донора.
    Знаю що Ви активно займаєтесь з молоддю та самі є завзятим спортсменом, тому Ви мали б мене зрозуміти. Я хочу щоб мої діти жили у сучасному європейському місті з розвиненою інфраструктурою, а не в місті храмів. Дорогу до неба знаходять не через храми, а через правильне виховання. Тому радив би церкві зосередитись на цьому, виховувати батьків та дітей, а головне показувати правильний приклад, бо слова на проповідях точно не допомагають...

    ВідповістиВидалити
  11. А якщо діти свідомо не вчаться цілий серестр і свідомо тиснуть на учителя поставити не на 2-3, а на 6-7 балів вище? то це нормально?

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар