Про один з девайсів у священичому житті

Пишу цю замітку не на компі, щоб все виглядало більш вірогідно. Мені важко себе уявити без цього прямокутного друга. Когось він нервує, до нього ревнують, він потребує мого часу і дбайливого ставлення до себе. Так пишу про нього, мого смартфона. Їх у мене було чимало, всі на "Андрійкові". Обов'язково на дві "сімки". Більшість з нас не використовують цього девайсу  за призначенням. Дзвонити, слухати музику і бавитися в ігри - як на мене це трохи примітивно у 21 столітті. Смартфон дає мені можливість робити те, про що священики могли колись лише мріяти. Читати, не відвідуючи книгарень, писати, не потребуючи паперу, подорожувати, не потребуючи транспорту, фотографувати, не потребуючи фотокамери, купляти, не потребуючи йти до магазину, переглядати фільми, не потребуючи відвідвідувати кінотеатри, переключати канали без пульта і дивитися телепрограми, коли немає телевізора. Довгенький вийшов список, але це ще не все. Я не потребую ліхтарика, бо свічу смартфоном.  Не потребую носити требника і церковного календаря, бо він є в моєму алюмінієвому другові. Не потребую шукати уставу богослужінь, бо є дуже добрі друзі, що все вклали в календар Дивенсвіту. При цій нагоді, низький їм уклін. Я не потребую мати ні флешки ні комп'ютера, бо друкую із смартфона і друкую на ньому. Про листування і записки навіть не згадуватиму: сотні врятованих дерев. Я через нього вітаю, сварю, сперечаюсь, піджартовую, дарую, прошу, молюся. Завдяки смартфону я маю можливість провадити кілька сайтів, блогів, писати проповіді і спілкуватися в соціальних мережах з тисячами людей одночасно. Здавалося б, колись мене б вважали за чарівника, що може в один і той самий час перебувати в кількох місцях одночасно.  А сьогодні це цілком реально. Але смартфон не може всього. Він не може втерти сльозу чи  поцілувати . Не дозволяє обійняти і доторкнутися. Не дає можливості відчути атмосферу храму і не поєднає мене з Христом у Євхаристії. Він більше не може, ніж може. Але з ним ти можеш більше. Це не ода моєму Xiaomi, це просто допис про важливий інструмент для священика. Треба визнати, що він може бути спокусою, щоб дармувати час, відволікати від живого спілкування з близькими. Але коли тут і зараз зі мною може зв'язатися хто завгодно і запитати про все на світі, хіба це не є завданням священика - послужити? 

Цей допис написано за пів-години на смартфоні. Перервав дзвінок іншого священика.  Не шкодуйте грошей на нього. Він себе окуповує швидко. (Смартфон маю на увазі) :)