Про завзятість



Слухав недавно відеоурок одного психолога. Сподобалася його історія про те, як на зустріч із випускниками одного престижного університету запросили мільярдера, щоб він поділився із студентами історією свого успіху. На сцену вийшов сивочолий чоловік. Його обличчя знала вся країна. Він для початку сказав фразу, з якої розпочинав кожен, хто виходив на сцену у подібних випадках: „ Як і ви, я теж був студентом і сидів на вашому місці.” Але наступні фрази відрізнялися кардинально. „На відміну від Вас, що маєте впливових батьків, забезпечені місця праці, я мав лише диплом і вогонь а очах. Я і зараз просинаюся вранці і заглядаю в зеркало, чи той вогонь не погаснув. Знаєте, у цьому залі я не побачив жодної пари очей з подібним вогнем. Тому ви зароблятимете приблизно 100 тисяч доларів на рік. Це є ваша планка. Я, у якого планка є мільярд доларів, що можу говорити з вами?” Після цих слів він пішов зі сцени, але зупинився, вернувся до мікрофону і сказав: ваші викладачі просили завершити на оптимістичній ноті, а тому-: удачі!”. Ніхто такого не очікував. Свято було зіпсоване.
Історія має продовження. Через багато років, група студентів цього ж університету, що знали про цей випадок, вирішили дослідити подальше життя випускників того року. Враховували все: досягнення у кар̓єрі, сімейне життя, здоров̓я і т.д. Коли порівняли цей випуск із тими, що закінчували кілька років після них, виявилося, що показники „успішності” у три рази вищі саме у тих випускників, що сиділи тоді в залі із зіпсованим настроєм. При цьому в університеті не мінявся викладацький склад, підручники і т.п. Кардинального нічого не відбулося, але слова мільярдера запалили вогонь в очах студентів.
Критика, яку ми часто чуємо, не має нас дезорієнтувати, а, навпаки, надихнути нас на нові звершення.
З таким вогнем хотілося би бачити сучасних християн. До речі, св. первомученик і архидиякон Стефан, „лице якого світилося як сонце” є прикладом того, якими нам бути християнами. Говорити правду, відважно свідчити про свою віру, не боячись наслідків. Іншою особою з таким вогнем був Савло, що сторожував одяг тих, хто каменували св. Стефана. Переслідуючи християн, він „горів ревністю”. Господь цю його ревність повернув в інше русло, де ми отримали апостола Павла. І той і той, горіли любов̓ю до Бога, якого кожен сприймав по-іншому. Тому Ісус Христос  вибрав їх собі, із багатьох покликаних, зробивши їх своїми „співпрацівниками”.
І для священиків:
Коли ми проповідуємо, понад усе хочемо побачити перед собою принаймні пару очей, в яких горить вогонь віри. Якщо таких людей мало, можна придивитися уважніше до людини навпроти: може там ми принаймні побачимо вогонь в очах, що відбивають вогонь наших власних очей? А якщо так, це вже не так погано.

Коментарі