Інше прочитання притчі про блудного сина.

Цієї неділі слухали в храмі притчу про блудного сина. Знаємо про те, наскільке Боже Слово живе і діяльне. Знаємо ми і про значення цієї притчі: це історія про люблячого батька, у якого настільки широке серце, що там завжди знайдеться місце для того, хто „був мертвим і ожив”.
Пропоную подивитися ще на один аспект цієї притчі, який не одразу можна зауважити. Як на мене, має право на існування також інше прочитання цієї, відомої нам усім притчі. Дивлячись на двох синів, що були у батька, можна побачити в образі старшого сина вибраний народ, що завжди був божим народом, прославляв Боже імя та у всьому „слухався приказів Господніх”. Молодший син, як на мене уособлює поганські народи, які розпрощалися зі „своїм батьком”, потративши всю його спадщину, тобто благодать. І дійсно, знаємо про жахливі практики у поганських релігіях, знаємо і про розпусту, що спопеляла духовне життя римлян та греків, робила їхжиття гірше тваринного. Настання Нового Завіту ознаменувало собою навернення цілих поганських народів. Повернення молодщого сина до дому батька, сповнює те, що сказав Христос у притчі про виноградарів: „Камінь ,що відкинули будівничі, став наріжним каменем.” Подібно, як і старший син, євреям хотілося бути до Бога найближче, зарезервувати собі право на спасіння. „ І розгнівався той і,-  не хотів увійти.” (Лк.15, 28), «вб̓ємо його і спадщина буде наша» (Мт. 21, 38). А відтак Свята Церква стала новим народом Божим. Зодягнена у «найкращий одяг» божої благодаті, що живиться «Новозавітнім Агнцем», принесеним за неї в жертву.
Старозавітній божий народ і Новозавітня Церква  є двома синами одного батька. Залишається кожному з них усвідомити слово батька  «все моє,- твоє» і постійно перебувати у його любові. Але, виглядає, що на сьогодні «старший син» продовжує знаходитися поза домом Отця, не помічаючи «молодшого сина», всіх інших народів, що пішли за Христом.

Коментарі