Вступна молитва.
О наш Ісусе! Сьогодні проходимо з тобою Твою Хресну Дорогу. Роздумуючи про твої муки та хрест задля нашого спасіння, бажаємо зрозуміти твою любов, якою Ти полюбив кожного з нас. Дай кожному пізнати та усвідомити назавжди, якою ціною ти заплатив, щоб ми були спасенні. 14 стацій цієї Хресної Дороги нехай промовляють до кожного нашого серця та витиснуть з нього сльозу жалю за твоє безмірне терпіння.
-----------------------------------------------------------
Стація Перша. Ісус на суді у Пилата.
Беззахисний Ісус стоїть перед Пилатом,
Суддя приймає осуд свого сотворіння.
Як часто виступаю я для Бога катом,
Коли даю гріхові, щоб пустив коріння.
Скатованого та знесиленого після бичування, Ісуса виводять до Пилата з метою отримати дозвіл на смертний засуд. Цей засуд винесений юрбою, Пилат має лише потвердити. Бог суддя керується справедливістю, та дивиться на серце людини, а Пилат-суддя керується політичною доцільністю, дивлячись на сильних світу цього. На волю, замість невинного Ісуса виходить Варавва, чиє ім’я означає «син Отця», а той, хто є за природою Сином Отця дістає засуд смерті. Ісуса бичують, б̓ють, одягають терновий вінок і дають тростину в руку. Пилат вмиває руки, бажаючи загладити свою вину та зняти з себе відповідальність за несправедливий суд.
У житті людини бувають ситуації, коли вона є учасником цієї сумної події. Неодноразово ми судимо свого ближнього, неоднарозово осуджуємо Бога, багато кому доводилося бути невинно осудженими своїми ближніми, подібно як це сталося з Ісусом Христом. Та найчастіше ми буваємо в юрбі, юрбі, яка голосно кричить «Розпни, Розпни Його!». Ми, які стоїмо на стороні світу, а не Бога, несемо відповідальність і за це, що у сучасному суспільстві ми відкинули свого Творця, бо нам подобається ходити в темряві своїх похотей.
Скільки і сьогодні виноситься несправедливих вироків, виявляючи все нових і нових „Пилатів”!
Помолімося, щоб невинно терплячий Ісус простив нам нашу участь у беззаконні, через яке Йому доводиться і сьогодні багато терпіти.
---------------------------------------------------------------------
Стація Друга. На Ісуса накладають Хрест.
Що змусило людей катами стати,
Які кладуть хреста на свого Бога.
Невже нема кому тягар той взяти?
Тоді б не була ця дорога така довга.
Розпочинається коротка, але і найважча дорога Ісуса Хреста. Дорога сповнена болі та терпіння. Важкий Хрест накладають на плечі того, що утримує все створіння. Господь розпочав справу сотворення світу своїм Словом. Тепер це слово у немічному, збичованому людському тілі розпочинає нове творіння, яке замішане на його крові та поті.
Віднайдімо сміливість побачити себе в тих вояках. Хіба ми ніколи не накладали тягарів на наших близьких, родичів, учителів та наставників. Як часто ми буваємо пасивними спостерігачами чийогось терпіння, не маючи жодного бажання помогти через лінивство та страх бути для когось незрозумілими. Неодноразово ми відмовлялися з покорою взяти хреста «та йти за Христом». Запрошення того збичованого Богочоловіка розділити з ним цю Хресну дорогу було відкинене нами або ще гірше, накинене іншим.
Помолімося про те, щоб випросити в Бога сміливості без нарікання відповісти на його запрошення пройти з ним нашу життєву Хресну Дорогу.
Стація Третя. Ісус перший раз паде під тягарем хреста.
«Глядіть сюди, хіба він не слабак?
Пройшовши кілька кроків, упадає!
Від болі корчиться як той хробак,»
Той голос кожного із нас з юрби лунає.
Не витримавши тягару Хреста, Ісус падає перший раз на землю. На тілі Христа немає жодного живого місця. Хрест на плечах робить кожний крок нестерпним болем. Серед юрби чуються глузування та насмішки. Без жодного співчуття всі кричать до Ісуса, щоб підіймався та йшов далі. Важкий удар бича приносить Ісусу нову порцію болі та відчаю. Але, Ісус віднаходить сили та мовчки встає і йде далі.
Часом, ми також тішемося із слабкостей Бога. Переконуючись у власній безнаказаності, ми живемо гріхом та у грісі. Всім нам відома «слабкість» Бога щодо нашої свобідної волі. Це єдине, проти чого Бог є немов би безсильним. З цією думкою ми звикаємося і тішемося з того, що Бог є немічний там, де діє наша з вами собідна воля. Але Ісус сказав, що сила наша в немочах наших. Це він і показав по дорозі на Голготу, у падіннях та розп̓̓ятті, виявивши свою правдиву силу.
Помолімося, щоб Господь Бог наділив нас розумом, щоб зрозуміти нашу власну нікчемність та велич Божу!
--------------------------------------------------------------------------------------
Стація Четверта. Ісус зустрічається із своєю матір’ю.
Ступаючи дорогою на смертну муку,
Ісус побачив сльози на очах у Тої,
Яка на голову Його поставить руку,
Щоб витерти по смерті рештки крові.
На середині свого шляху до гори Голготи, відбувається зустріч Ісуса із його матір’ю. Скільки жалю та співчуття у повних від сліз очах Марії. Найдорожча йому особа стояла збоку і не могла нічого зробити. Провіщений святим Симеоном момент настав. Те, з чим вона жила стільки років та не виявляла нікому, здійснюється у такий нелюдський та брутальний спосіб. Та її готовність змиритися з Божою волею може нас багато навчити.
І серед нас є багато тих, через кого наші матері вилили чимало сліз. Скільки болю через свій непослух, неуважність, а часом і чорну невдяку ми завдали своїм матерям. Ще більше болю своїми гріхами ми завдаємо нашій небесній Матінці. Адже кожен наш гріх є ударом бича по і так скатованому тілі її сина. Зробімо тверду постанову жити так, щоб не приносити стільки страждань нашим двом матерям.
Помолімося кожен за своїх матерів.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Стація П’ята. Симон Киринеєць помагає Ісусові нести хрест
«Іди сюди», штовхнувши когось в бік,
Покликав жовнір когось із народу.
Йдуть поруч разом, Бог і чоловік
І несуть хрест, для Церкви насолоду.
Бачачи, що сила Христова маліє, жовніри змушують зовсім стороннього чоловіка, Симеона, який вертався з поля, нести хрест разом з Ісусом. І без того втомлений, Симеон сповнюючи наказ розпочинає свою особисту хресну дорогу. Ця хресна дорога, яку він ділить зі своїм Богом, який був так близько нього, зробила великі зміни у житті Симеона. Він і вся його родина стануть одними з перших послідовників Ісуса після його Воскресіння.
Ми також кожен несемо свій особистий хрест. Господь ніколи не залишає нас самих, а йде поруч. Якщо ми усвідомимо собі присутність Бога у наших терпіннях, вони перестануть бути перешкодою, а стануть скарбом віри, та неоціненним досвідом від перебування поруч Бога. Коли ми робимо щось із примусу, нам це не подобається. Ми шукаємо те, що дається нам легко чи приносить задоволення. Але служіння ближньому, присутність біля тих, кому важко приносить незрівнянно більше задоволення, яке довго не покидає нашого серця.
Помолімося за тих, що зараз нас найбільше потребує.
-------------------------------------------------------------------------------------------
Стація Шоста. Вероніка витирає лице Ісуса Христа.
Чиясь рука дає платок Владиці,
Щоб витерти скатоване лице.
Лиця відбиток лишить Вероніці,
Яка Ісусові з любов’ю робить це.
Серед великої кількості тих, що були пасивними глядачами хресної дороги Ісуса Христа, були ті, чиє серце обливалося великим жалем, тривогою та любов’ю до того, кого інші називали злочинцем. Жінка на Ім’я Вероніка знаходить можливість хоча чимось малим прислужитися терплячому Ісусу. Побачивши спітніле та окровавлене обличчя засудженого, не боячись нікого, простягує хустину, щоб витерти лице. Цей маленький жест любові не залишився непоміченим Христом. В нагороду за її милосердя, в чудесний спосіб залишає відбиток на хустині. Вона стається першим зображенням неописаного Бога, лик якого стане взірцем для написання ікон, на який зображуватимуть Другу Особу Пресвятої Трійці.
Кожен з нас носить в собі той самий образ Божий. На той образ ми часто наносимо шрами та побої своїми гріхами. Застановімся зараз, чи не кровоточать рани того образу Божого у нашій душі. Чи не тому наше серце є таким неспокійним, чи не тому ми відкинули Божі заповіді, замінивши їх на свої, не такі важкі та зобов’язуючі? Чи не тому ми не помічаємо потреб нашого ближнього, що не можемо розглядіти у ньому другого Христа, зраненого та відкиненого? Зробімо тверду постанову намагатися розглядіти у собі та наших ближніх образ Христовий.
Помолімося за те, щоб духовні очі нашого серця були завжди відкриті, щоб побачити потреби наших ближніх.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Стація Сьома. Ісус вдруге падає на землю під тягарем Хреста.
«Де взяти сил, щоб не упасти знову?
Невже не зроблю більше ані кроку?
Немає навіть сил вести в собі розмову!»
Христос паде і хрест упав десь збоку.
Не відійшовши від Матері і десяти кроків, Ісус з криком паде у вуличний пил. Спустошений та знесилений від пережиття цієї зустрічі, на землі лежить Христос, а збоку його Хрест. І знову невдоволені крики юрби, і знову побої від солдатів. Сили, щоб встати віднаходить через любов до людини. Лише та любов додає сили йти далі.
Упадок Божого Сина нагадує і про наші часті упадки. Скільки разів ми робили постанову у Тайні Сповіді не повторювати гріха, але знову падали, не через тягар свого Хреста, а через тягар своїх пристрастей. Наша нерозкаяність та набування нових гріхів робить людину нечулою та черствою. Загрубіле серце людини перестає бути здатним співчувати, молитися, каятися та, зрештою, любити. Лише щира і ревна молитва та участь у Таїнствах Церкви, робить серце людини спроможним приймати Божу благодать і не повертатися до попередніх гріхів.
Помолімося за те, щоб не допускати до нашого життя таких упадків, після яких ми б не змогли піднятися і йти далі дорогою життя.
----------------------------------------------------------------------------------------
Стація Восьма. Ісус зустрічає єрусалимських жінок.
Десь там в юрбі, поміж людьми
Почувся плач жінок, що голосили.
„Жінки, не плачте наді мною, а дітьми
Що у преторії мене бичами били!”.
Не всім було байдуже те, що відбувалося на дорозі у напрямку гори Голготи. Крик розлюченого натовпу змінився голосним голосінням кількох жінок. Вони супроводжували Христа у дорозі до Єрусалиму, а тепер ці жінки супроводжують його своїм плачем до місця страти. Христос вдячний їм за співчуття, але каже, щоб краще плакали над собою та своїми дітьми, пророкуючи тим самим зруйнування Єрусалиму та поневіряння його мешканців.
Як важливо в житті вміти співчувати. Наше співчуття є формою співстраждання з долею нашого ближнього. Бути поруч іншої особи, яка терпить, означає знаходитись поруч самого Ісуса. Але співчуття жінок є слабою втіхою для Бога, натомість ми окрім співчуття маємо різноманітні нагоди щось змінити на краще. Не забуваймо надавати посильну допомогу тим, хто терпить. Якщо це робимо з любов’ю та співпереживанням, ми близько Царства Божого. Можливо і зараз поруч з нами на цій Хресній Дорозі людина, яка потребує нашої уваги чи співчуття.
Помолімося, щоб випросити в Бога ласку навчитися співстраждати з нашим ближнім!
-------------------------------------------------------------------------------------
Стація Дев̓ята. Ісус втретє падає на землю під тягарем хреста.
Важкі гріхи народу сталися хрестом,
Що спричиняє те страшне падіння.
Лежить Христос, придавлений гріхом,
Який в народі запустив своє коріння.
Вже недалеко від Голготи, Ісус Втретє падає на землю. Попереду вже було видно метушню людей, які робили останні приготування, облаштовуючи місце страти. Христос кинув погляд на гору Голготу. Зближалася година, до якої він йшов все своє життя. Серце скувала тривога та біль, але це додало сили встати і піти далі.
Живучи у світі, ми дуже часто стаємося свідками чужих упадків. Хтось може впасти настільки низько, що затрачує ті риси, які Бог вкладає в людину при її народженні. Особливо це помітно в людях, які мають узалежнення від алкоголю. Такі люди потребують чиєїсь молитви за них. Бачачи віру тих, що моляться, Господь може вийти на зустріч людині та підняти її з того стану, спричиненого гріхом. Так як Ісусові додавала сили у двиганні Хреста велика любов до людини, так і нам, що вчимося любити іншого є можливо підійматися зі своїх упадків та допомагати підноситися іншим. Як часто, замість того, щоб когось підняти, ми ще навалюємося на них своїми насмішками та зневагами. І тоді, коли ми самі будемо потребувати допомоги, поруч не буде нікого.
Помолімося за тих, що поруч нас і завжди готові допомогти нам у наших упадках.
----------------------------------------------------------------------
Стація Десята. З Ісуса Христа здіймають його одяг.
«Що це за чоловік, із нього всі сміються,
Стоїть перед всіма нагий та кволий.
Вже вечоріє, пізно, хай уже беруться.»
Ісус це чує, йому соромно, бо голий.
Вийшовши на гору Голготу, Христові не дають жодної хвилі перепочити. Шарпаючи та штовхаючи, здирають з нього закривавлений одяг. Одяг, що присох до закривавлених ран на гарячому повітрі, стається здобиччю, через яку, солдати, як ті вовки починають сваритися. Не звертаючи жодної уваги на приреченого на смерть Ісуса, кидають жереб, кому дістанеться хітон. Ці кілька хвилин здаються вічністю тому, хто перед усіма: чоловіками, жінками та дітьми постає в такому засоромленому вигляді. Закривши свої очі, Ісус стоїть та молиться до Того, кому сам приноситься у жертву.
Відчуття сорому перестало сьогодні бути чеснотою. Модні психологи, письменники, діячі культури намагаються привити людині бажання позбутися цього відчуття, щоб мати можливість брати все з цього життя. Хіба не це є основною причиною новочасних проблем: СНІДу, наркоманії, невпорядкованого статевого життя, контрацепції, а відтак повільної смерті, як духовної, так і фізичної. Нерідко ми наважуємося вживати недоречні жарти, анекдоти, де свідомо чи несвідомо висміюємо та зневажаємо святе Боже Ім’я. Скільки тих матюків, лайливих слів видають наше спражнє внутрішнє життя та спосіб нашого думання. За це стягуємо самі на себе осуд Божий та губимо зв’язок з предвічним Богом
Помолімося, щоб завжди зберігати чистоту свого серця і за, тих, хто стався рабом гріхів нечистоти.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Стація Одинадцята. Ісуса Христа прибивають до Хреста.
Шукаючи новий престіл Богу-цареві,
Людина вибирає хрест, так буде краще.
Для певності, прибили руки Господеві,
Залишивши себе самих напризволяще.
На землі лежить хрест, готовий статися новозавітнім престолом, на якому спочине Предвічний Бог. Не зі своєї волі Господь зійде на цей престол, а волею кількох жовнірів, що брутально прибивають руки і ноги Господа нашого Ісуса Христа. Крик болю виривається з грудей Спасителя. Цей крик неодноразово чули від злочинців, яких було засуджено до смерті на хресті. Але цього разу це чули не від злочинця, а від того, хто своїм голосом утихомирював бурі, виганяв бісів та воскрешав померлих. Послухати цей голос приходило тисячі людей, шукачів чуда. А тут, на Голготі це звичайний крик людини, в руки та ноги якої вбиваються тупі, іржаві цвяхи.
Чи можемо ми пізнати у сучасному світі свого Бога. Просвітлений Будда, Веселий Крішна, недосяжний Аллах. Чи готові ми пізнати та прийняти до серця правдивого Бога, з ранами на руках, ногах, з пробитим боком. Чи готові ми побачити свого Бога нагого, у терновому вінку, чиє тіло пошматоване страшним знаряддям тортур, бичем. Такий наш Бог, такий у нього престол, такі у нього вірні, що своїми гріхами продовжують займатися тортурами Бога Чоловіколюбця.
Помолімося, щоб ніколи не забути зраненого вигляду Христа і полегшити його страждання через правдиву любов до ближнього.
--------------------------------------------------------------------
Стація Дванадцята. Ісус вмирає на Хресті.
Знущання воїнів, і напування оцтом,
Розбійника ліворуч - тихе глузування.
Для правого, Ісус стається мостом,
Що веде просто в рай без покарання.
А потім крик до Бога, до свого Отця:
«Прости їм Отче, це всього лиш люди!»
Серед усіх, хто не ховав свого лиця,
Був тільки сотник, що себе бив в груди.
Побачити як Бог помер, прийшло багато
Ще більше нині тих, хто Бога розпинають
Для них Христос хотів зробитись братом
А виявилось, що диявола за брата мають.
Прощаючись з тими, хто був поруч нього, Ісус Христос просить свого учня Івана заопікуватися своєю матір’ю. Можна тільки уявити собі скільки болю було в серці матері, яка є свідком повільного конання свого сина, не маючи можливості щось змінити. Колись, вона сказало Богові «Так», щоб Боже Слово замешкало у світі. Сьогодні, вона говорить інше «Так», яке було у стократ важче та зобов’язуюче. Можна лише подивляти ту згоду Богородиці з Божею волею.
Висячи на хресті, Христос дає обіцянку вічного життя розбійникові праворуч нього, яке той випрошує своїм покаянням. Нові знущання, напування жовчю з оцтом, насмішки розбійника ліворуч.
Голосно крикнувши, Ісус віддав духа. Його тіло без ознак життя повисло на хресті.Не міг Бог по-іншому виявити свою любов людині, окрім як вмерти за неї.
Сучасна людина найбільше боїться смерті. Смерть, як плата за гріх наших прародичів стала повсякденним атрибутом нашого життя. З екранів телевізорів дізнаємося про тисячі жертв різноманітних катастроф, війн, природних стихійних лих. Майже кожного дня зустрічаємося з похоронами наших родичів, односельчан чи випадкових людей. Кожен знає, що те саме чекає кожного. Тому всі ці випадки смертей людини вселяють в нас розгублення та безнадію. Але тільки одна смерть за все існування людської цивілізації дала нам надію на те, що вона не має остаточної сили. Воскресіння надасть сенс смерті Ісуса і сподівання на те, що любов сильніша смерті. „Не смерть прийняла життя, а Життя прийняло смерть”
Помолімося, щоб належним чином приготуватися до своєї смерті.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Стація Тринадцята. Тіло Ісуса знімають з Хреста.
З хреста, що для юдеїв був ганьбою,
Натомість, глупотою грекам здався.
Беруть того, що жертвував собою.
З любові до людини він розп’явся!
Щоб перевірити, чи Христос дійсно помер, його бік проколюють списом. Кров і вода, що витекли з боку були свідоцтвом того, що причиною смерті стався розрив серця.
Під гуркіт грому і затемнення сонця кілька найближчих осіб разом з Йосифом з Ариматеї здіймають з Хреста бездиханне тіло Ісуса. Всі решта поспішали, оглядаючись назад додому, б’ючи себе в груди.
Небажання залишити тіло Ісуса Христа напризволяще, може навчити нас великої поваги до Пресвятої Євхаристії. Як часто у кивоті Христос залишається сам. По скількох храмах Літургія служиться один, від сили два рази на тиждень. Маючи можливість щодня діткнутися його животворящого тіла і чесної крові, вибираємо те, що нам зручніше. Тому при кожній нагоді приступаймо до Святого Причастя, відвідуймо часто храм Божий, щоб там він не чувся самотнім.
Помолімося, щоб зрозуміти важливість щоденного прийняття Святих Тайн!
----------------------------------------------------------------------------
Стація Чотирнадцята. Тіло Ісуса вкладають до гробу.
З хреста знімають тіло без дихання,
Що на собі відчуло людську злобу.
Ще довго було чути матері ридання,
Яка так плакала за сином біля гробу.
Сумна процесія після особистого дозволу Пилата, ховає тіло до гробу, висіченого у скелі.
Цей гріб, як виглядає, стається Омегою, завершенням життя Христа. Ніхто і не здогадується, що насправді, це Альфа, початок нових стосунків між Богом і людиною, що увінчаються поверненням до колись втраченого раю.
Хіба і нам не доводилося відчути неприємний дотик безнадії. Не один і не два рази в житті нам здавалося, що попереду тупик, а вороття немає. У такі хвилини, молитва може статися тим невидимим містком між нами і Богом. А якщо ми чуємо Бога, безнадія відходить і їй на зміну приходить надія. Лише одна невелика свічка просуває найгустішу темряву. Так само і найкоротша, але щира молитва наповнює серце людини спокоєм і миром.
Помолімося, щоб кожен з нас ніколи не був позбавлений надії на вічне життя!
Кінцева молитва.
Ісусе Христе, розп’ята на хресті любове. Дякуємо Тобі цією хресною дорогою і водночас перепрошуємо Тебе. Дякуємо, що своїм життям, смертю і воскресінням з мертвих, вказам нам шлях, яким маємо йти до Бога Отця. І дуже перепрошуємо за нашу слабодухість, безвір’я, а головно байдужість, через яку ми часто відмовляємося йти тим шляхом. Як ті блудні сини, беремо те, що нам не належить, тобто власне життя, та живемо не на твою славу, а на догоду ворогу людського роду, тобто диявола.
Нехай плодом цієї дороги, яку ми щойно пройшли за Тобою та із Тобою буде велике прагнення не звертати від напрямку Божого Царства та через любов до наших ближніх, пізнати твою безмірну до нас любов.
Бо твоє є царство і сила і слава, навіки вічні! Амінь.
Коментарі
Дописати коментар