Страх чи віра?



Хтось підрахував, що в Біблії, фраза «не бійтеся» повторюється 336 раз, по одному на кожен день року. В цей день, коли у храмах читається уривок Євангелія Матея, що переповідає про чудесну подію ходіння апостола Петра по водах Галилейського озера, ми маємо нагоду ще раз чути цей заклик Господа, що промовляє до нас сторінками Святого Письма: «НЕ БІЙТЕСЯ». Ці ж слова часто повторював блаженної пам’яті Іван Павло ІІ, коли промовляв до сотень тисяч люей, дітей, молоді.
            Відчуття страху є природнім рефлексом людини, покликаний врятувати їй життя, через виділення особливого гормону в мозку людини, андреналіну, що дозволяє швидше приймати рішення та миттєво додає сили. Людина боїться того, чого не розуміє чи не знає напевно. І біблійний уривок, що тут є поданий, чудово ілюструє атмосферу не просто переляку чи страху, а жаху, що охопив апостолів посеред моря, вночі, під час сильної бурі. Вони не знали напевно, чи встигнуть доплисти до другого берега озера і не розуміли того, звідки серед темені ночі і шуму хвиль, виринула постать людини, що йшла по воді. «І від страху, вони закричали». Євангелист Матей дуже цікаво передає нам з вами реакцію Ісуса Христа. Він не закричав у відповідь, хоча було чимало шуму, що міг зробити його голос зовсім нечутним. «А Ісус до них зараз озвався й сказав: заспокойтесь,- це Я, не лякайтесь». Спокій Ісуса і страх учнів. Як це подібно на стосунки людини і Бога у туземному житті! Почути Ісуса і повірити Йому - різні речі. Страх настільки скував апостолів, що вони не вірять побаченому і почутому. В наступних діях апостола Петра, найкраще розкривається його імпульсивний характер. Лише у нього в голові, а не в когось з апостолів, могла виникнути ідея в дуже дивний спосіб переконатися у правдивості слів Ісуса «Це Я» -  попросити Ісуса прийти до нього. Учитель був небагатослівний: «Іди!». Далі перед нами постає картина, яка стала сюжетом для написання чимало робіт художниками в різні часи: Петро ступає серед розбурханих хвиль. Можливо, когось розчарую, коли скажу, що зовсім не віра Петра дала йому можливість прийти до Ісуса, а страх. У страсі людина може робити неможливі на перший погляд речі. Напевно не одному доводилосяч стрибати через 2-3 метровий паркан, рятуючись втечею від собаки На другий день зробити подібне, але заспокоївшись, чомусь не виходило. Так і Петро, коли «ін’єкція страху» закінчилась, він «побачивши велику бурю, злякався і почав потопати». Звичайного переляку не вистачило для ходіння по воді, тому і почав потопати.
Заклик Петра про порятунок передається Матеєм словом «скричав». Будучи близько Ісуса і потопаючи біля його ніг, він кричить, думаючи, що Бог його не чує. Як ми, часом, є подібні до Петра, коли у терпіннях біля нас є дуже близько Господь, а ми сподіваємося лише на наш крик у молитві. Рука Бога бере руку людини. Щось є в цьому від геніального твору Мікеланджело «Сотворення людини», де рука Бога простягається назустріч руці Адама. Бог не залишає людину саму, створивши її, а невидимо перебуває поруч. Рукою Бога-Отця, що нас всіх обняла, стався Ісус Христос, через якого, ми сталися Синами Божими. Кожен, хто взявся за цю Руку Отця, дістав можливість осягнути спасення. Але через гріх, наші духовні сили слабнуть і стається трагедія: ми відпускаємо спасенну Руку і гинемо. Цікаво в цьому контексті виглядає ікона Воскресіння Господнього, де Ісус піднімає з колін апалого Адама, тримаючи його за руку. Але, увага! Тримає Ісус Адама в області зап’ястя, де найкраще чутно пульс людини. Поясненням є те, що в такий спосіб Ісус дарує життя Адаму, і навіть у випадку повного духовного безсилля, коли з боку людини немає відповіді через рукостискання, Господь піднімає впалу людину з колін.
            «Чого засумнвався, маловіре?» - сказав Ісус до Петра. Сумнів Петра не виявився в тому, що він почав потопати, а в тому, що Петро хотів випробувати Ісуса. Сила, що змусила людину йти на зустріч Богові по хвилях не варто називати вірою, назва цій силі «страх». Якщо б Петром рухала віра, він перед собою бачив не бурю, не хвилі, а лише Ісуса Христа, що сам наближався до нього. Якщо б він вірив, не мусів би покидати човна, а з нетерпінням очікував би, коли в нього ввійде Бог.
             У житті християнина часто трапляються моменти, коли ми плутаємо віру і страх. Хворий, що покидає «свого човна» і вирушає на пошуки Бога по екстрасенсах, цілителях, ворожках,показує страх за своє життя, а не віру в надприродню допомогу Бога. Часом той же страх, а не віра, рухає людиною по церквах, монастирях, священиках з надією на допомогу. Найчастіше правдива віра виявляється у терпеливому чеканні, коли Господь «зайде до човна» і буря перетвориться у тишу, а страх у впевненості в присутності божій.

Коментарі