Коментар на Євангеліє 29 Неділі по зісланні Святого Духа

 "Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” 14 Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18 І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” 19 І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.” (Лк.17, 12-19.)

Цей самий уривок з євангелія від Луки, який читається цієї неділі,  читає священик на кожній подячній Візантійській Літургії. Це епізод з життя Ісуса, який дійсно гарно ілюструє важливість подяки в житті кожного християнина. Наскільки ми захоплюємося вчинком зціленого самарянина, настільки осуджуємо інших дев’ять, що не прийшли дякувати Ісусові. Дуже легко зробити поверхневе судження, не вдаючитсь у деякі деталі розповіді. А чому б не спробувати нам побути в ролі «адвокатів» тих дев’ятьох «невдячних», давайте спробуємо проаналізувати все, що відбулося, щоб мати яснішу картину.

По-перше, важливо є звернути увагу на те, що Христос йшов у напрямку до Єрусалиму, з Галилеї через через Самарію. Іншої дороги не було. По ній проходили всі прочани чи подорожні до Єрусалиму. Неодноразово про це є згадано в Євангеліях усіх євангелистів. «Між Самарією та Галилеєю», в одному з сіл, відбулася зустріч з десятьма прокаженими. Якраз самарянин і повернувся до Христа, тому, що він йшов до своїх священиків, які знаходилися поблизу. Із сюжету випливає, що решта 9 були юдеями. І їм потрібно було випередити Ісуса, піти в напрямку до Єрусалиму, щоб показатися священикам, як велів Христос. Кожен, хто отримував зцілення від прокази мусів показатися священикам і отримати дозвіл жити з громадою. Хто-зна, можливо вони у Єрусалимі чекали на Ісуса, щоб йому подякувати, а можливо священики заборонили їм повертатися до Ісуса. Кожен з них повернувся до свого життя. І важко уявити, щоб у своїй молитві вони та їх родини ніколи не дякували Богові за сцілення.

            По-друге, важливо усвідомити, що проказа, яка була смертельною хворобою в тому часі, зблизила 10 чоловіків, хоч у щоденному житті, самарянин ніколи не знаходився б поруч з юдеєм і навпаки. Можливо це і було причиною того, що після зцілення, самарянин відділився від інших дев’ятьох. Так велів тодішній закон, що забороняв спілкування юдеїв із самарянами, що вважалися відступниками від віри. Поки всі були хворі, закон не мав на них такого впливу. Всі вони стали вигнанцями із своїх родин та громад. Як тільки вони оздоровилися, їх шляхи знову розійшлися. Їх дороги швидше за все розділилися ще тоді, коли Ісус сказав: «Ідіть і покажіться священикам». Священики у самарян та юдеїв були різними. Нерідко і нас може віра розділяти, хоча спільна біда і горе завжди єднає.

Христос неодноразово ставив самарян, хананейців чи інших поган у приклад ізраїльтянам і хвалив віру поган. Так сталося і в тому випадку. «Іди, віра твоя спасла тебе». Спасіння походить лише від Бога. Не кожен зцілений, отримає спасіння, як і не кожен спасенний, отримав це спасіння, будучи здоровою людиною. Але подяка, що приноситься Богові за дар тілесного зцілення, дарує людині ще щось, набагато більше, спасіння душі. Цікаво є, у контесті дискусій із Свідками Єгови, як доказ Божества Ісуса Христа, наводити цей прикла слів Ісуса: «І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” Для Христа було важливо, щоб ті, що оздоровилися повернулися до Ісуса, побачили у ньому не просто мандрівного вчителя чи цілителя, а Сина Божого. Так само це важливо для нас, маємо за що ми Йому дякувати і про що просити. Робімо це з усією вірою, такою, яку мали самаряни, хананейці, римляни, митарі та блудниці, що були поруч Христа. Бути поруч нього, це бути розбійником, розпятим з Хритом, отримати від нього спасіння, маючи віру, як гірчичне зерно.

Не знаємо якою була доля всіх тих, кого зцілив Ісус від прокази. Але знаємо, що в Єрусаливі сталося з Христом. Немає згадок євангелистів про те, що хоча б десята частина оздоровлених від різних недуг євреїв, самарян, поган були біля Його Хреста. І стає сумно, бо легко є дякувати тоді, коли нам ніхто і ніщо не загрожує. Але коли це може нас дорого коштувати, все зовсім по-іншому.

Припадімо і ми разом із самарином до стіп Ісуса, щоб Йому подякувати. А якщо вважаємо, що така нагода ще буде, вважаймо, щоб ми не запізнилися як інші дев’ять. Для Бога «завтра» буде завжди, а для нас воно може і не настати.