Євангельський коментар 7 Неділі по Зісланні Святого Духа

9. 27 І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!” 28 І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: “Чи віруєте, що я можу це зробити?” – “Так, Господи!” - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!” 30 І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не знав про це.” 31 Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32 А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33 Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: “Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!” 34 Фарисеї ж говорили: “Він виганяє бісів князем бісівським!” 35 Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
  Цей уривок євангелія від Матея міститься у 9 главі, яка окрім цих двох чудесних оздоровлень, описує ще інших два оздоровлення: розслабленого чоловіка і кровоточивої жінки. А також описується воскресіння дочки начальника синагоги. Все це і багато іншого Христос зробив дослівно «у своєму місті», тобто Капернаумі. Христос повернувся до свого дому в Капернаумі не для того, щоб відпочити, але бути із своїм народом, оздоровити хворих, підтримати немічних, показати людям дорогу і пролити світло на їхнє життя.
  Про кожне з цих оздоровлень, які описуються у цьому євангельському уривку,а саме уздоровлення сліпців та біснуватого, можна говорити окремо. Нас всіх надихає ревність та наполегливість сліпців. Ми дивуємося з вигнання біса із німого чоловіка, після чого він став говорити, ми обурюємося лукавством фарисеїв та чоловіколюбством Ісуса Христа. Але є одна дуже цікава та промовиста деталь, яка не відразу впадає у вічі тому, хто читає цей уривок. Два сліпці йшли за Ісусом кричучи, щоб змилосердився над ними, а потім самостійно в домі приступили до Нього. Це трохи дивно, адже сліпих людей мали б водити зрячі люди, але ні про кого іншого, окрім них, євангелист Матей не згадує. Натомість біснуватий, хоча і був зрячим, міг самостійно ходити, але сказано, що його було приведено до Ісуса. Сліпцям сліпота не заважала вірити в те, що Христос може їх зцілити. Духовним зором вони не бачили, але відчували, що «Бог навідався до народу свого». Цього не побачили зрячі фарисеї та садукеї, вони не потребували лікаря, бо не чулися духовно немічними людьми. Більше того, вони не потребували «посередників», які б їх привели до Христа, віднайшовши Його самостійно. З біснуватим – повна протилежність. Єдина вада, яку могли в ньому спостерегти люди, це німота. Але причиною того, чому він сам не міг приступити до Ісуса, був сатана, який опанував розум і серце нещасного чоловіка. Можливо люди, які привели його до дому Ісуса навіть і не здогадувалися про справжню причину недуги німого, але те, що вони привели його до Христа, свідчило не так про бажання оздоровитися самого біснуватого, як про віру тих, хто його привів. І в нашому житті також часом буває, що для когось ми можемо стати такими помічниками, коли приведемо потребуючого до допомоги та зцілення Ісуса. Серед наших сусідів, знайомих і тих, хто лежить на лікарняному ліжку є багато людей, які не хочуть через свою недугу зустрітися з Ісусом і стати здоровими. Тому не можна бути байдужим, треба статися другом тої людини, яку  ми могли б привести до спасіння.
На прикладі цього уривку напрошуються такі висновки. Часом замало мати очі, щоб побачити красу цього світу,  побачити в ньому Великого Майстра – Господа Бога. Часом замало мати ноги, які без нашого внутрішнього бажання самі не можуть піти до храму. Часом замало мати вуха, коли вони не чують голосу совісті, божого голосу. Часом замало мати уста, якщо ті уста не можуть промовити молитву чи слова благословення. А часом можна не мати поруч нікого, не бачити нічого, але мати відкрите серце, яке є місцем великої віри. Віра, ось що надає сенс нашому з вами існуванню. Без віри, ми майже нічим не відрізняємося від тварин, які в окремих випадках можуть бути кращими за людину. Віра і лише віра є тим невидимим зв’язком між нами і Творцем, подібно як любов є тим зв’язком між батьками і дітьми. І найголовніше завдання віри, є перетворити той зв’язок між людиною і Богом на зв’язок любові. Господь наш Ісус Христос «проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» показав свою любов до людини. Тепер наша з вами черга відповісти на неї.

Коментарі