31 І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32 Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33 І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34 І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35 Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36 Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Лк 6, 31-36.
Якщо і є якісь місця з Біблії, які важко піддаються осмисленню, то це якраз одне з таких. Напевно багатьом з нас, як християнам, жилося б спокійніше, якби цих віршів не було взагалі. Але в тому-то і справа, що в цих віршах криється вся серцевина християнства: любити всіх, навіть своїх ворогів. Якщо ми уважно придивимося до слів Євангелія, осягнення любові не є нашою самоціллю. Навчившись любити, ми стаємо синами Всевишнього. Як би це не здавалося неможливим для представників інших вір, релігій та вірувань, але християнство дає своїм послідовникам можливість богосинівства, іншими словами, обожествлення. Як багато на цю тему ми можемо почерпнути у Святих Отців! Майже всі вони в один голос, лише по-іншому казали одне і те ж: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» (св. Атаназій Великий). Життя християнина, це є щоденне «вправляння у богосинівстві», постійна праця над собою через боротьбу з гріховними пристрастями та осягнення божественної благодаті. У щоденному житті ми можемо часто чути, коли хтось із друзів чи знайомих спостерігає за нашою дитиною, каже такі слова: «Він просто ваша копія!». Щось є таке велике і глибоке в тому, що діти, хочуть цього вони чи ні, у жестах, усмішці, поведінці, є певним відображенням своїх батьків. Так само і в християнстві, ми є дітьми одного Отця, тож і вчинки наші, найперше супроти наших ближніх, мають іншим вказувати, чиї ми духовні діти. Не один раз доводилося у сповіді переконувати людей, які не хотіли прощати. Ніякі умовляння, поучення, просьби не дають жодного ефекту, коли хтось не розуміє, для чого потрібно прощати. Кожна образа, нанесена нам, є подібною до рани на тілі. Лдина, яка не бажає простити, сама, добровільно заносить до цієї рани бруд і мікроби. Ними є погані думки, осудження, ненависть, бажання пімсти. Через цю рану, хвороба може поширитися на все тіло. Так і з духовними ранами, вони можуть зробити всю душу людини хворою. Якщо вчасно не надати допомогу, процес перетікання хвороби може вийти з-під контролю. Прощення, подібне до пластиря. Сам пластир не лікує, але не дає проникнути до рани різним хворобливим мікробам. Так і прощення, напочатку не приносить ніякої полегші, але не дає розвинутися хворобам душі. Має пройти час, коли рана загоюється. Ніхто не накладає пластир на рану, через яку поширилася гангрена. Наслідки запізнілого лікування є страшними - ампутація. І навіть, коли рана на тілі зростається, після кваліфікованої допомоги, на тілі залишається шрам, який ми відчуватимемо ще довго, але все найстрашніше позаду. Так і з образою, ми її не скоро забудемо, але біль не буде тою, яка була напочатку. Найголовніше, вийти з найменшими втратами для себе.
Для багатьох може бути справжнім відкриття те, що Господь Бог є «благий для злих і невдячних». Якби нам хотілося, щоб він був караючим для тих, хто провинився супроти нас! Скільки є випадків серед наших знайомих, що проводять свій час у довгих молитвах і благаннях про покарання Богом осіб, через кого вони втратили в аварії чи на війні сина, були кимось обдурені, ображені і т.п. Часом людині важко усвідомити, чому Бог є милосердним до того наркоторговця, що торгує смертю для власної наживи, жінки, яка чинить вбивство власної дитини, чи чоловіка, що змушує до аборту свою дружину? Як Бог може «толерувати» осіб, причетних до грабежів, знущань, і, зрештою, війн? Для нас це є проявом несправедливості та алогічності Бога. Але ми забуваємо, що багато понять, якими ми оперуємо у своєму щоденному житті, зовсім не підходять для характеристики Творця. Він і Його світ є зовсім відмінний від нашого. «Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші - не мої дороги, - слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» - писав про це пророк Ісайя. Давайте пригадаймо, що саме, для поган, які слухали проповідь апостолів христових, здавалося найбільшим безглуздям у їх навчанню про Христа-Месію? Відповідь однозначна – хресна жертва Спасителя. Смерть Бога задля спасіння людини є парадоксом, який руйнував всі уявлення не лише про Бога, але і про людину в головах людей як першого, так і другого тисячоліття нашої ери. Євангеліє Христа, Його добра новина стосувалася правди про милосердного Отця. Людина ніколи до і після Христа не почула більшого Одкровення Згори, від того, що ми є люблені. І люблені ми - Отцем! І люблені ми не через якісь заслуги! І навіть коли ми грішимо, Отець не відвертається від нас, а продовжує нас любити! Давайте не зраджувати цю любов і не зловживати нею, адже це робить нещасними нас самих.
Коментарі
Дописати коментар