Хтось, колись, якось.

Хтось сьогодні оголосив мене і решту мого народу терористами. Комусь спало на думку, що якщо я не хочу бути рабом і електоратом, я автоматично потрапляю в групу людей, кількістю понад 40 млн., які є терористами. Для декого я є перешкодою у здобуттю зайвого мільярда чи заводу, коли закликаю жити по-людськи, а не по "понятіям". Когось я дуже розчарую, але нам, "терористам" набридло жити в країні, де чужою мені мовою, чужі мені люди розказують про те, що захист свого життя і гідності є проявом насилля і тероризму.

Колись не стане тих, хто себе уявив Голіафом. Рано чи пізно це станеться. І цей день буде великим днем, за який ми заплатили велику ціну крові. Ми завжди гордилися здобутою незалежністю без жодної краплі крові. Тепер те, що відрізняло нас від інших вільних народів, пішло в небуття. Знаю, що за кілька років у Києві постане пам'ятник тим, за кого ми вже сьогодні молимося і оплакуємо. І ми з дітьми покладемо квіти до його підніжжя. І хоча на бруківці не залишиться і сліду крові, але я знатиму, що ступаю по священній землі, землі Майдану.

Якось не по собі це писати, знаючи, скільки сліз і крові буде пролито перш ніж це станеться. Якось не по собі це писати, знаючи, що ми розпочинаємо по-суті партизанську війну, війну проти терористів, у яких є зброя, обладунки, засоби зв'язку і найголовніше - закон, який стався зручним "дишлем" у наш бік. Тому ми не маємо права забувати про Божий Закон, що виглядає "пращею Давида", але той, хто використовує цю "зброю", завжди вийде з борні переможцем. 

Кожен народ мав свій "рубікон". Виглядає, що ми в ці дні його переходимо. По шию в крові, ступаючи тілами загиблих, дихаючи димом полум'я звідусіль, але все ж йдемо. Дай Боже нам всім сили не повернути назад до духовного Єгипту. Дай Мойсея, перед яким розтупляться води того "рубікону", потопивши немов колісниці фараона тих, хто намагається нас повернути назад. І дай нам ту "Обіцяну землю" - вільну і незалежну Україну, оспівану в віках жінку із зраненим, але красивим обличчям. 

Коментарі