Коментар на євангеліє Неділі Самарянки

5 Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6 Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7 Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8 Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9 Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10 Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11 Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? 12 Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13 А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14 Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» 15 Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16 «Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17 Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила – відрік їй, – Не маю чоловіка! 18 П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19 А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти. 20 Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21 Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22 Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23 Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24 Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25 Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26 А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» 27 Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28 Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30 І вийшли з міста й подалися до нього. 31 А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32 Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33 Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34 «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35 Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. 36 Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37 Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38 Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39 Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40 Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 41 Та й багато більше увірували з-за його слова. 42 Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.» Йо.4.5-42

Євангелист Іван написав своє Євангеліє дуже відмінним за стилем від євангелій інших євангелистів. Євангелист Іван розкриває для читачів Слова Божого Ісуса Христа, як Бога, що відкривається конкретній людині. Саме тому в ньому є дуже багато діалогів. Пригадаймо зустріч Христа з Натанаїлом, Никодимом, подію уздоровлення розслабленого і багато інших. Всіх їх об’днює одна спільна риса – Христос дуже поступово відкривав себе, як Месію, Сина Божого, розпочавши розмову із буденних речей, підводив співрозмовника до правди про самого себе. Розмова Христа з жінкою самарянкою є пречудовою ілюстрацією саме такого викладу благої вісті святим апостолом і євангелистом Іваном. Якось Конфуцій сказав «Три дороги ведуть до знання: дорога роздуму — це дорога найблагородніша, дорога наслідування — це дорога найлегша і дорога досвіду — ця дорога сама гірка.» Виглядає, що всі ці дороги перейшла самарянка в часі розмови із подорожнім, що дав їй знання про неї саму, а від так і про самого себе. Для того, щоб зустріти заблукану вівцю, добрий пастир часом повинен пройти велику дорогу. І побачивши її перелякану, робить все можливе, щоб її не сполошити ще більше, а навпаки, помаленько ступає їй назустріч, ловить і кладе собі на плечі. Цей образ пастиря, що шукає заблукану вівцю подає нам сам Христос. І цей євангельський уривок є чи не найкращим описом того процесу віднайдення заблуканої вівці, що неодмінно закінчиться радістю пастиря та тих, з ким він тією радістю поділиться. Початок розмови Христа із самарянкою виявляє Його второпність, адже перше, що Він робить, це інтригує жінку своїм звертанням. Жінки є від природи дуже цікавими та допитливими. І ніби тривіальне прохання напитися води стається нагодою для розмови, яка змінить життя жінки, а можливо і всієї цієї околиці міста Сихар. Неодноразово ми бачимо в євангеліях вміле оперування Спасителем певними словами, які можуть передавати якусь глибшу дійсність. І вода, це поняття, яке поруч із хлібом, виноградником, зерном, храмом та ін., містить в собі значення життєдайної сили Святого Духа. Не випадково це євангеліє читається в храмах в часі особливого пасхального часу, що приготовляє всіх нас до величного свята П’ятидесятниці. Але від води, Ісус дуже непомітно переходить і до особи самої жінки, яка провадила роспутнє життя. І правда, яку вона почула про себе від незнайомця, подібно, як це сталося з Натанаїлом, стається приводом для того, щоб побачити в Ісусі Христі когось більшого, ніж просто юдея. «Краще бути смиренним грішником, ніж гордим праведником», сказав св. Августин. І смирення стається дорогою жінки до Бога. Розмова про храм, яку розпочинає жінка, є свідченням того, що вона мала багато запитань, на які не знала відповіді. І те пояснення, яке вона почула, вона ніколи і ні від кого не чула і не могла чути. Недаремно вона запитає згодом про Месію-Христа, їй вже тоді, як згодом учням з Еммаусу, «горіло серце, коли він вияснював Писання». Покинутий біля криниці Якова глечик є символом минулого жінки самарянки, яке вона покинула. Розмова з учнями є розмовою із нами священиками. Розмова про жнива та про робітників жнив, є закликом до кропіткої праці на полі, яке засівали наші попередники. Є хтось, хто лише жне. Є хтось, хто лише сіє. Але наше завдання робити одне і друге. Сіяти те Боже слово і трудитися на ниві, збираючи плоди для Божого Царства. Цікаво є те, що сталося наприкінці євангельської історії. Мешканці міста повірили жінці, яка свдчила про Месію через слова про неї саму. Її минуле, яке було відоме, напевне, всім, сталося причиною того, що самаряни просили Христа залишитися в них. Але все таки, особистий контакт із Ісусом не можна замінити словами когось про нього. Саме тому, слова мешканців міста «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.», є пригадкою всім нам особистої зустрічі із Тим, хто знає все наше життя і серце краще за всіх інших.