Роздуми над євангельським уривком свята Переображення Господнього

1 По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2 і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 3 І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4 Озвавсь Петро й каже до Ісуса: “Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.” 5 Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.” 6 Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7 Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!” 8 Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса. 9 Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: “Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.” Мт. 17, 1-8.

Кожен з нас, хто читає ці рядки був свідком тих чи інших «переображень» у щоденному житті. Багато з нас бачили переображеного чоловіка, який навернувся до Бога і став іншою людиною. Багато з нас люблять спостерігати за переображенням природи чотири рази на рік. На Літургії ми є учасниками духовного переображення, коли звичайний хліб та звичайне вино переображуються на Тіло і Кров Господню. Не кожен це переображення побачить, але вірою це можна відчути. Батьки люблять спостерігати за переображенням своїх дітей в часі дорослішання. Согоднішнє свято Переображення Господнього нам також розповідає про одне переображення. Сьогоднішнє Євангеліє, яке читалося на Літургії та Євангеліє Утрені написані зовсім не учасниками незбагненної події таворського переображення Ісуса, а євангелистами Матеєм та Лукою, які, як і ми з вами, самі до кінця не розуміли всього того, що сталося. Як би не було гарно описано подію Переображення, осяйну хмару, таємничий голос, та все ж таки, лише апостоли Петро, Яків та Іван можуть напевно сказати, свідками чого вони стали. Стихири та тропарі святкових богослужінь Вечірні та Утрені прекрасно передають суть святкування. І багато уваги тут приділяється світлу. Скільки написано, скільки роздумано про це таємниче таворське світло, яке виявляло прославлену людську природу Спасителя, незлитно зʼєднану із Його Божеством. Як часто святі отці закликали дати тому таворському світлі засіяти в людині через молитву, участь у Таїнствах Церкви, чинення діл милосердя, читання та роздумування Божого Слова. Це світло, за Паламою, чинить всіх нас з вами учасниками Божого світу. Недаремно в часі найважливіших частин богослужінь завжди запалюється багато світла, а Літургія служиться при ввімкнутому світлі всіх павуків. Це символізує Божу присутність та наше наповнення його благодаттю. Навіть на іконах лики святих завжди світлі, ніби відбивають те надприроднє світло Божого світу, як місяць відбиває світло Сонця. Світло є чимсь, а темрява є нічим. Темрява є ніщо іншим, як відсутність світла. Кого, як не нас стосуються слова Спасителя: «Нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Вашого Отця, що на небі» (Мт. 5.16) Горе людині, якій немає чим світити. Чорний колір поглинає, а не відбиває світло. Натомість світлий колір є світлим тому, що має здатність відбивати світло ззовні. Щось подібного є в людині. Напоєна благодаттю людина віддає її іншим, світить для інших. Пригадаймо, як Христос навчав, про любов Божу, кажучи нам «бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими» (Мт. 5, 45). Світло дається кожному та вповні. Лише не кожен його може прийняти. Приймає той, хто віддає. Хто затримує його собі, вже тут на землі пізнає, що значить вогонь невгасний.

Кожен уривок Святого Письма є ніби звернений до кожного.Проте є певні місця, які ніби спеціально написані для того чи іншого.

Саме тому, цей уривок Євангелія від Матея я б порадив прочитати тим людям, які вважають Христа одним з сотень духовних наставників та вчителів, яке знало людство у своїй історії. Читаючи про подію на Таворі, стає зрозумілим, що Ісус не був «одним з», а  єдиним споконвічним. Тим, у кого родичі чи знайомі належать до секти Свідків Єгови, я б порадив запитати їх про людей, з ким розмовляв Христос на горі – Мойсея та Іллю. Адже сектантам, які не вірять у життя після смерті, цей уривок Біблії є дуже незручним. Я б порадив перечитати цей уривок тим, які вірять у різноманітні обʼявлення та візії. Прохання Христа нікому про це, що сталося на Таворі, не говорити до визначеного часу, виконується з точністю до навпаки тими, які на дереві, кущі, склі чи деінде щось там угледіли. Учні на горі примружувалися від сяйва, а не для того, щоб щось розгледіти у нечітких обрисах створеного природою. Я б порадив перечитати цей уривок тим, які втратили близьких. Адже він також передає думку про те, що смерть не має влади над людиною і вона продовжує своє існування по смерті. Я б поради не один і не два рази перечитати цей уривок тим, хто має якийсь страх перед чимось. «Устаньте, не страхайтеся» каже Той, хто поруч нас. Дуже доречним було б прочитати цей уривок тим, хто любить гори. «Добре нам тут бути» апостолів дуже слабо передає той захват, яким людина відчуває себе на одинці із природою та її Творцем. Ідея апостолів зробити намети для життя на горі є такою близькою тим, хто провів це літо на таборах, де мали можливість зустрічі із Богом та чути його слово, звернене до кожного. А може ще хтось знайде відповіді на питання чи підказки в житті, читаючи уривок про переображення на горі, яка за традицією зветься Тавором та хрумаючи освячене яблуко чи грушку задумається, якого кольору моя душа: та що відбиває Боже світло іншим,чи та, що тримає його в собі.