Екологічна проповідь на М’ясопусну неділю

Євангелія М’ясопусної Неділі приготовляє нас до початку Великого Посту, як це робили євангельські уривки кількох попередніх неділь. У Неділю Закхея ми разом із митарем вчилися робити добрі постанови. Неділя Митаря і Фарисея вчила нас молитися так, як це робив митар. У Неділю блудного сина, ми дізналися про покаяння, як повернення до отчого дому Небесного Отця. І ось ми чуємо сьогоднішню Євангелію, яка пригадує нам про важливість діл милосердя для успішної духовної боротьби в часі Великого Посту.
Всі ми знаємо з Катехизмової частини про останні речі: смерть, суд, небо, пекло. Сьогодні ми чули те, про що нас питатиме Суддя після нашої смерті на тому суді. Це не той суд, про який ми знаємо з телебачення, газет чи власного гіркого досвіду.Судитиме нас не той суддя, який вміє гарно «засівати». І адвокат у нас буде невидимий – власна совість. Ми чули ті критерії, через які ми отримаємо спасення чи осудження: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт 25, 35-36). Чомусь я переконаний, що чимало з того, що питатиме нас Господь Бог на Страшному Суді стосуватиметься не лише наших ближніх, а й всього створеного Ним світу живої і неживої природи.
Святий Франциск у кожному створінні бачив свого брата. Ця його безпосередність і наївність викристалізувалася і перетворилася на святість. Для багатьох є чимось незбагненним те, що все, що нас оточує, має на собі печать самого Творця. Христові слова «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40), хіба не можна достосувати окрім людей і до самих тварин?
Задумаймося лишень, скільки поруч нас є прикладів жорстокого поводження з тваринами? На наших сільських парафіях люди зовсім не усвідомлюють, в яких умовах утримується худоба, птиця, та інші домашні тварини. Скільки випадків доводилося спостерігати, коли фірман на підпитку б’є ні в чому не винного коня. Пригадую, як, будучи малим хлопцем, спостерігав за одним чоловіком, що тримав коня. Я ніколи не бачив того чоловіка тверезим серед тижня, але кожної неділі він був в храмі. Його кінь – це було страшне видовище: шкіра і кості. Хтось сміявся, але більшість людей шкодувало того коня, чиїм щоденним кормом був батіг на плечах. Так і стоїть перед очима той худезний кінь і його власник, що жив і пив завдяки тому коню, який так і помер від голоду й знущань.
Вже коли я став священиком, задумуюся над тим, що можна було тоді зробити, щоб полегшити участь нещасної тварини. Самого жалю є замало. Потрібне усвідомлення того, що Бог при сотворенні дав людині окрім влади над тваринами також і відповідальність. Але оглянімося навколо, хіба мало на наших парафіях таких вірян, що за своєю суттю є справжніми садистами. Нічого дивного немає в тому, що діти та молодь, які, окрім компютерних ігор, що кишать насильством, спостерігають це насильство й у щоденному житті, самі привчаються до того, що стають байдужі на біль і страждання інших. Це прекрасно, коли батьки купують домашню тваринку чи пташку своїм дітям. Але ще краще, коли дитина навчиться дбати за свого маленького друга, його годувати, прибирати за ним, дарувати свою любов. Ця модель поведінки, яку має дитина у ставленні до тварини, вона успішно буде приміняти у відношенні до людей. І, навіть, переживаючи хвороби чи смерть свого домашнього улюбленця, дитина вчитиметься співчуття і милосердя.
Одним з найкращих біблійних образів Бога – є образ пастиря. Для нас з вами це може бути і буквальною вказівкою того, як ми повинні поступати із тваринами, які нам доручені. Образ пастиря, що шукає заблукану вівцю і бере її собі на плечі, є не тільки образом відносин Бога і розкаяного грішника. Хіба це не може служити ілюстрацією нашого з вами відношення до братів НАШИХ менших? «Я лагідний і сумирний серцем» (Мт 11, 29) – каже Христос. І до плекання такого свого серця покликає і нас з вами.
Як гарно є заохотити наших батьків витратити 1-2 години, щоб виготовити годівничку для пташок, шпаківню чи просто посадити дерево. Зрештою, і час спілкування з природою, є часом комунікації із Творцем через Його твориво. На уроках біології в наших школах замало є дати знання анатомії чи класифікації тварин. Найголовнішим завданням вчителя біології, який є християнином, допомогти розвинути в дітях відчуття відповідальності за живу і неживу природу, а також через красу сотвореного, зацікавити Особою Творця. Адже хтозна, можливо до нас, священиків, вчителів і просто всіх батьків, що виховують дітей, Господь на Страшному Суді матиме кілька додаткових запитань і про це?
Цього року М’ясопусна Неділя співпала зі святом Стрітення, де люди стрічають в Божому храмі Божого Сина. І згодом, наприкінці світу, Син Божий Христос стрічатиме людей в Небесному домі Отця. Щоб ця зустріч відбулася нам справді треба тут, у земному житті, докласти максимум зусиль. Але й цього буде замало. Без Божої ласки нам не осягнути спасіння. Лише той, хто зустрів Господа в часі своєї земної мандрівки у ближньому і божому твориві, зможе зреалізувати цю зустріч у вічності. Амінь.

Коментарі