А ти молишся за Путіна?

  Картинки по запросу бідний путінЯ спіймав себе на думці, що ми стали злими. І це при тому, що знаходимося в подорожі до Воскресіння у Великому Пості. Ми навіть не зауважили, як зло увійшло до нашого життя і сталося хлібом насущним. Бажаючи іншому смерті, ми і не помітили, як християнство покидає нас, як вода, яку намагаєшся втримати в руках. Якщо ці руки підносити до Бога у молитві за чиюсь смерть чи хворобу, ці руки стаються руками фарисея, а не митаря. Якщо своїми руками ми почали перепощувати в соц.мережах, і я в тому числі, різноманітні "жаби" про його хворобу чи смерть, то як можемо тими ж руками перебирати чотки із словами "Господи, Ісусе Христе, помилуй МЕНЕ ГРІШНОГО" Якщо наші думки про те, щоб з кимось сталася біда чи нещастя, то чи ми справді "плекали в собі ті ж гадки, що в Христа Ісуса?" 
  Задаймо собі питання, за кого помер Христос? За праведних чи грішних? Багатьох з нас може шокувати той факт, що і за Путіна також. Бог не хоче смерті грішника. Пригадуєте, чого ж Він хоче? Чиї ж ми після цього діти?  Зло, як болото. Кожен, хто стоїть серед болота і сподівається покинути його чистим, обдурює самого себе. Зло ніколи не бореться само проти себе. Воно, підсилюється іншим злом і стає сильнішим. Подивитися на іншого з висоти Христового Хреста Його очима на грішника є нелегкою справою. Адже у всіх тих, хто був причетний до Його розп'яття Господь бачив сина і дочку, а нашого брата і сестру. Бог вирушає на пошуки заблуканого, як пастир з Христової притчі за грішником. Не хоче пастир смерті вівці, не бажає їй зла. А робить все, щоб її віднайти. Кожен з нас може у своїй молитві віднайти заблуканого. Кожен може вказати на нього Богові, як того, хто потребує навернення та духовного зцілення. Заставити себе молитися за диктатора, якого колись, швидше за все, судитимуть в Гаазькому Трибуналі, є непросто. Але необхідно. І не так можливо для нього, як для самих себе, щоб не бути в болоті. 
  Якщо ми  ближче придивимося до особи російського президента, ми побачимо нещасну і закомплексовану людину. Людину, яка є плодом радянської системи, її втіленням. Система, де для Бога немає місця, не може зростити щось добре. І багато з нас є дітьми тієї системи, як би не прикро було в цьому признаватися. Тішитися, коли комусь гірше ніж нам і тихенько заздрити тим, що на верху. Нам легко сьогодні знайти зовнішнього ворога і тішити себе, що якщо його не стане, нам буде легше жити. То так, як часом люди в розмові кажуть, щось на зразок: "Якби не моя невістка, то певно б і не грішила. А якби не мій чоловік, пияк, то мені було б набагато легше молитися і чутися з Богом". Це смішно слухати, а часом і страшно. Страшно, бо людина і справді так думає. 
  Я дуже любив пісню Ореста Лютого "Убий у собі москаля". У ній закладений досить глибокий зміст. І якщо ми сьогодні справді хочемо смерті Путіна, то давайте вб'ємо його в собі. Він живе в кожному з нас. Бажання мати більше і більше, любити своє і ненавидіти чуже, брехати і самому вірити в свою брехню, здаватися більшим, сильнішим, мудрішим, побожнішим, ніж є насправді. І багато іншого, чого ми бачимо в П., ви віднайдемо в собі. Одного снайперського пострілу буде явно замало. Кожен день маємо цілитися в нього і тиснути на курок. Тоді реальний Путін в житті не матиме тої сили над умами мільйонів, яку має сьогодні. Він є звичайним чоловіком, якого Господь також хоче мати в себе за сина. Але його усиновив хтось інший. Тому і потребує він більше співчуття і жалю. Як зрештою і кожен з грішників, з "яких першим аз єсмь".

Коментарі