Поділюся з моїм досвідом праці в соціальних мережах...


Картинки по запросу священик і соціальні мережіНавколо нас є багато речей, яким  всі ми не надаємо жодного значення. На ще більше речей у нас просто не вистачає часу. Якось я зробив для себе маленьке відкриття: можна використовувати те, що інші вважають поганим на користь для свого служіння і реалізації свого покликання.
Ще кілька років тому я дуже критично відносився до важливості та корисності інтернету. За один рік я запізнався відразу з кількома соціальними мережами і мені відкрився новий світ, якого я не знав досі. Світ, у якому для священика знайдеться величезна ділянка праці. Відтоді пройшло кілька років, у мене не стало більше вільного часу, а мої друзі мене жартома назвали «духівником соціальних мереж».  За короткий час у мене почали формуватися нові ідеї та погляди, з’явилися нові друзі і знайомі. Крім того, я віднайшов у собі бажання і надалі залишатися священиком-блогером, не відкидаючи практичного пасторального життя і приділяючи час родині. Шкода, що чимало із священиків, навіть моїх друзів, недооцінюють можливостей інтернету і стоять на зупинці, коли поїзд із тисячами людей проходить повз них. Нижче я приведу кілька аргументів на користь  того, чому священику є важливо  встигнути заскочити в цей поїзд, щоб не залишитися на пероні самому, махаючи рукою і прощаючись з тими, кого він нещодавно вважав своїми парафіянами.
Якщо хтось думає, що для того, щоб бути в соц.мережах, потрібно багато часу і зусиль, він помиляється. Це є одним із способів свідчення, пасторальної  праці, порадництва. Скільки годин треба бути священиком в день для душпастиря? Відповідь одна – 24. Хочеться, звичайно, щоб в добі було принаймні 30 годин. Але так не є. Тому священик, що ставиться до цього, як до певного служіння, надає сенс цьому часу, як пастир, що витрачає час на овець і на те, щоб віднайти інших овець для Божого стада.
1.    Картинки по запросу фейсбук   Чому я є в мережі Фейсбук? Мені там комфортно. Мінімум вимог для реєстрації, можливість створювати власні сторінки і висвітлювати на них діяльність парафії чи комісії. Тут не ти шукаєш за новинами, а новини знаходять тебе. Я можу перемовитися словами з людьми, яких бачу хіба по телевізору і читаю про них в газеті. Тут маємо безліч можливостей для інтелектуального зросту, читаючи думки спеціалістів у різних галузях: літургіки, історії, журналістики, морального богослов’я, мистецтва, спорту та ін. Цю мережу вибирають ті, що не просто хочуть спілкування, вони готові працювати над собою і багато вчитися від інших. Тут можна просто висловлювати погляди і подискутувати. Часом стираються межі між країнами та віросповіданнями, коли дискутується навколо питань миру і війни, людяності і жорстокості. У Фейсбуці у мене є можливість поспілкуватися приватно з тими, хто потребує поради священика, вислухати чужі радості і болі. Почути таке, що інша особа ніколи б не готова була сказати при особистій зустрічі. За кілька хвилин моє прохання про молитву поширюють десятки людей і моляться за тих, хто мені дорогий. Я не відчуваю потреби їхати кудись, як місіонер. У Фейсбуці є тисячі людей, яким треба голосити Христа. І що цікаво, чимало з них віднаходять Господа в спосіб такої віртуальної проповіді! Фейсбук в певній мірі знімає напруження, яке часом існує між представниками різних конфесій і культур, священиками та мирянами, чоловіками і жінками. Нам всім бракує звичайного спілкування між собою. Так, це займає мій час, але все залежить від мене – чи готовий я його змарнувати, безцільно гуляючи в неті, чи навчити когось і навчитися самому. На сьогодні у мене більше 2400 друзів. Я знаю, що більшість з них я ніколи реально не бачив і бачити не буду. Проте для них є вартісним те, що я пишу і мені важливо те, як вони думають. Але ще більше людей, які не є зі мною в друзях, мають можливість прочитати мої коментарі під тою чи іншою статтею. Ще більше людей дізнається про ту Церкву, яку я представляю. Ще більше людей розпрощаються із стереотипами про католицького священика чи українця. Руйнування стереотипів, це те, що я справді люблю. Трішки потролити і пожартувати є також моїм стилем. Не всім це подобається, але це нормально.
2.      Картинки по запросу ВконтактіЧому я є в мережі Вконтакті? Тому що там є діти та молодь. Мені не подобається політика цієї мережі, що має російську прописку. Але незважаючи на мої вподобання, кількість користувачів  там не змаеншується. Завдяки цій соц.мережі, я дізнався про справжнє життя і погляди моєї парафіяльної молоді. Так, на початку я був шокований від того, наскільки відрізняється образ хлопця з церковної прислуги з тим образом, який він виплекав для себе у Вконтакті. Це може бути дві різні людини, які розмовляють іншою мовою, носять інший одяг, по іншому жестикулюють і роблять багато того, що ніби заперечує один одного. Це все про одну людину, яка є іншою в храмі, іншою з батьками, іншою з друзями та іншою із собою. Але я відкрив для себе, що молодь готова слухати, коли до неї звертається священик. Вона змінює свою лексику, вона прислухається до поради і охоче вступає в діалог. В приватному порядку спілкуюся з десятками різних людей, в т.ч. з інших парафій, які не мають кого запитати поради. На жаль, часом не хочуть питати своїх душпастирів, відчуваючи невидиму прірву між собою і священиком.
Буває  батьки просять вплинути на їх дитину. І я переконався, що в інтернеті молода людина часом може більше відкритися, ніж коли сидить перед тобою на дивані чи клячить у сповідальниці.
В цій мережі я також не раз ламав стереотипи для українців зі Сходу і росіян. Я не брав участь у воєнних діях, хтось може виписати мені прописку в диванній сотні. Але вести війну за людей можна і в віртуальний спосіб, просто висловлюючись з різних питань і даючи посилання на правдиві джерела інформації. Інформаційна війна є війною за іншими правилами. Той, хто знає і каже правду, має в союзниках Того, що в небі, а таку людину перемогти важко.
Через цю мережу я, як священик можу створювати різноманітні спільноти. Я проваджу групу молоді свого деканату, своєї парафії, Руху Справжня Любов Чекає,  парафіяльної секції з настільного  тенісу, даючи їм відеоуроки. Тут можна створити бесіду, де кожен з її учасників знатиме, про що висловлюється кожен. Так у нас молодь, що вивчає англійську при храмі, дізнається про домашні завдання і намагається спілкуватися англійською. Новини із парафіяльного сайту також є зручно дублювати на парафіяльній сторінці Вконтакті. Тут легко шукати людей. І тут добре видно хто є хто. Для батьків було б дуже корисно час від часу зайти на сторінку до сина чи дочки. Часом, це може навіть врятувати життя. Знати пароль входу на сторінку своєї дитини є нормально.
3.       Картинки по запросу ОднокласникиЧому я є в Однокласниках? Тому-що там є  мої парафіяни середнього і літнього віку, там є цілі родини. Я не люблю сюди часто заходити. Просто кидаю до себе на стіну інформацію з парафіяльного сайту і трохи інформую про свою родину. Це також стирає певні непотрібні кордони між мною та моїми парафіянами. Чимало незнайомих мені людей також цікавляться тим, що я пишу. Серед них чимало людей з Росії. Тому серед інших постів, я подаю статті патріотичного змісту і коментую діалоги людей, які мають упередження до України та УГКЦ. Тут легко дізнатися, хто заходив до тебе на сторінку. Люди цікавляться, чим живе священик, і це є нормально.
4.       Картинки по запросу гугл + социальная сетьЧому я є в Гугл + ? Тому, що там також є люди. Сюди зручно додавати фотоальбоми, які я завантажую до свого профілю в Гуглі. Я вибираю те, що можуть бачити інші та ділюся ними. Я знаю, що ці фотографії я ніколи не загублю, навіть якщо у мене вкрадуть мій компютер. Це зручно і безпечно. Сюди ж автоматично додаються дописи з мого власного блогу і відео з мого акаунту у Ютюбі. Ці сервіси повязані між собою, як і календар, пошта, список контактів, документи та багато іншого. Всі ті, хто має свій акаунт в Гуглі, смартфон на Андроїд, мають можливість бути у моїх колах та отримувати ту інформацію, яку я подаю сюди. Я також дублюю чимало з того, що подаю на інші соц.мережі, але це також корисно і нормально.
5.    Картинки по запросу твиттер   Чому я є в Твіттері? Тому, що і там у мене також є читачі, що читають те, що я подаю. Я дуже рідко заходжу безпосередньо туди, бо не до кінця розумію сенсу існування цієї мережі. Я просто пов’язав свій акаунт у Фейсбуці із Твіттером. І як наслідок, все подане мною на стіну до ФБ, попадає також у Твіттер. Для мене нормально 1 раз в році заглянути на свою сторінку і поцікавитися, що там коїться.
6.       Картинки по запросу блоггерЧому я створив власний блог? Може тому, що хочу висловитися з різноманітних речей. Мій блог, це мій власний щоденник, до якого я дозволяю підглянути кожному. Для багатьох священиків є зручно перед неділею прочитати мої проповіді і взяти щось для себе нового. Чимало мирян також позбулися багатьох комплексів до священства, коли побачили, що і священики добачають проблеми у церковному середовищі та своєму товаристві. Чимало священиків не сприймають такої відвертості з-під клавіатури свого співбрата. Але і це є нормально. У мене кілька блогів на кількох порталах, зокрема ДивенСвіт, РІСУ та Киріос. А мої коментарі на інших сайтах під ніком «о. Олег» не одного, напевно, доводили до нервування. Але я роблю це тому, що завжди любив спілкування та обмін думками. Може це не є нормально робити це в такий спосіб, але я це роблю.

Можливо цих кілька думок стануть комусь у пригоді, хто вагається, чи інтернет є злом чи даністю, з якою щось треба робити. Комусь страшно, щоб не дістати якогось узалежнення. Небезпека є. Але, знову ж таки, потрібно віднаходити ціль, для чого ми робимо те, а не інше. Якщо хтось витрачає безцільно час на компютерні ігри, то краще віднайти себе там, де ми будемо корисними іншим. Тож раджу іншим священикам спробувати себе в новій для себе ролі. Ми всі потрібні не лише родині, парафіянам, але і незнайомим нам людям, які чекають від нас свідчення нашої віри. А часом комусь просто потрібно того дня підняти настрій J

Коментарі