"Добрий день" і "Слава Ісусу Христу"? А ви є апостолами?

       
       Пишу ці рядки з певним сумом і якоюсь долею відчаю. Пригадую, як кілька років тому мій син ще в дитсадку намагався мене дурити. Я наголошував, щоб до всіх старших вітався нашим християнським привітом "Слава Ісусу Христу!" Коли я  приводив його до дітей, при мені він сповнював те, чого я його вчив. Якось одного разу я зробив вигляд, що виходжу, і мій син ввійшов до кімнати сам. Через замкнені двері і то було чути те його дитяче "Доблий день". Коли я довів йому до відома те, що прекрасно чув, як він сповнив моє прохання, малий став набагато обережнішим, пересвідчуючись у моїй присутності чи відсутності в коридорі. Я не сильно сварив сина за його хитрування, просто казав йому про чесність і відвагу. Але знаю точно, що моїм дітям і зараз нелегко в школі. Мені, як і багатьом іншим священикам дуже знайомою є ситуація, коли йдучи, до прикладу, коридором школи із вчителем, учні вітаються окремо до вчителя, окремо до священика. Ще частіше дитина біжучи коридором школи згадує, потираючи потилицю, як треба вітатися із священиком, не маючи можливості в момент зустрічі швидко перемкнути рубильник з добрим днем. Від цього і смішно і сумно водночас, бо діти, а також вчителі вчаться жити за подвійними стандартами. 
       Відвідуючи часто колегіум УКУ у Львові, мені завжди ріже вухо те "Добрий день", яке чути на кожному кроці. В Ашані чи на площі Ринок ріже, але не так. Не буду казати, що це страшенно мене обурює, але  мене, священика з провінційної парафії, це трохи виводить з рівноваги. Таке враження, що це всіх у католицькому закладі почало влаштовувати. Я бачу перед собою щирих, освічених і глибоко віруючих молодих людей, які просто втратили цю гарну традицію християнського привітання. Я почав частіше замислюватися над тими явищами, які сьогодні з шаленою швидкістю переображують наше суспільство, роблять нашу віру загорнутою у пакуночок, з якою треба в неділю прийти до храму. Вимальовуються чітка тенденція до того, що наш християнський привіт, а радше свідчення нашої віри, поступово перетвориться на якийсь анахронізм. Я є далекий від якогось фундаменталізму, просто щиро хочу зрозуміти, до чого ми йдемо і чим це в майбутньому може закінчитися. 
          Я справді розумію людей, яким в світі є важко вітатися "Слава Ісусу Христу" на вулиці, в лікарні, школі, офісі. Я сам перейшов через це. Вітаючись з усіма сусідами, родичами та вчителями "Добрий день", я витискав з себе "Слава Ісусу Христу, лише переступаючи поріг хати дідуся та бабусі, а також храму. Як же важко було, навчаючись на першому курсі семінарії почати по-іншому вітатися до всіх знайомих! Це мені давалося настільки важко, що я цю внутрішню боротьбу пам'ятаю досі. Як же я чекав тоді Великодня чи Різдва, коли не прийнято було вітатися "Добрий день", а "Христос воскрес" чи "Христос Рождається!" Напевно так само тисячі галичан сьогодні також з нетерпінням чекають тих свят, щоб із спокійною душею  вітатися християнським привітом без жодних докорів сумління чи страху бути висміяним. Я реаліст і розумію, що наше суспільство поступово відходить від багатьох добрих традицій, які підкреслювали нашу християнську ідентичність. Самому деколи легше по телефону привітатися з кимось, що живуть поза Галичиною "Добрий день", ніж вислуховувати те "Извините, не понимаю, что вам нужно". Але так би хотілося, щоб Церкву не сприймали як щось відстале і застаріле. Як би хотілося, щоб з дитини не сміялися однокласники в школі, обзиваючи селюком за те, що вона вітається не так, як всі в класі. Як я мрію, щоб вчителі віталися "Слава Ісусу Христу" не лише до священика, але і до своїх учнів. І то не лише на уроках Християнської етики. Я направду подивляю тих молодих людей, які у студентському середовищі не встидаються своєї віри, свідчать її, як апостоли, стають тією сіллю світу. Можливо ми йдемо разом до того часу, коли і в наших храмах щораз частіше лунатиме "добридень". Але дуже хочеться вірити, що це станеться не за життя моїх двох синів.

PS 
Прикро, але навіть "пан гугл" підкреслив в редакторі червоним слова  "віруючих", "переображують" "рождається"як слова, яких вже немає у його словнику. Щоправда УКУ також )))

Коментарі

  1. Ту саму ситуацію маю мало не щодня, але вже не в Галичині, бо там не живу. Нині чиясь мала в садочку сказала типове "здласті" а я йшов і роздумував чи так вже важко почати користуватися українською (почати вітатися по-християнськи).
    Отже проблема мови і християнства мають одинакове коріння - все опирається на малодушність. Хоча стосовно християнства часом зустрічається і надмірна рафінованість або навіть лицемірство - скажімо в барі, я один, а у школі інший.
    Як зломити цю систему?
    Так, пояснювати, йти шляхом більшого о́пору.
    Дякую за думки.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар