Неділя Розслабленого. Роздуми про самотність, нарікання і духовний «розслабон»

  "По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:  ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день - субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.»
Кожного разу, коли я читаю Євангеліє у Неділю Розслабленого, розумію його по-іншому. Все Євангеліє від Івана, особливе і багате на богословський зміст. Є безліч різноманітних коментарів та роздумів, зокрема, і на цей уривок. Проте наші різні досвіди, зустрічі, виклики проливають своє світло на той чи інший уривок і він починає світитися іншим світлом своїх граней, як діамант. І взагалі, хто часто читає Боже Слово і над ним роздумує, дивується невичерпним скарбам, захованим у Ньому. Скільки б людина не читала той чи інший уривок Святого Письма, Святий Дух відкриватиме нову грань для розуміння і даватиме нову силу для прийняття написаного, сказаного, прочитаного. Мені зараз 38 років, як тому розслабленому. Тому справді є над чим роздумати.
Дуже важливо, слухаючи Недільне Євангеліє зосередитися на одному-двох реченнях, які ніби врізаються в памʼять, проникають в саме серце, викликають особливі емоції. «Немає нікого, пане…хто б мене коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…». Чомусь саме ці слова найбільше дотикають мого серця, коли я читаю сьогодні Євангеліє про Розслабленого. Трагедія цього чоловіка, паралізованого і 38 років прикутого до ліжка була невимовною через те, що не було поруч нікого, готового розділити з ним його особисту біду. Самотність – є страшною дійсністю для сучасних людей. Втеча у віртуальний світ, «колекціонування» друзів у соціальних мережах, алкоголізм, наркоманія, азартні ігри – є симптомами цієї духовної хвороби. Кожен з нас виніс з дитинства власну здатність любити чи бути любленим. Проблема в тому, що ми не знаємо, що і кого треба любити, а також чому треба чутися любленими.  Невміння розставити пріоритети всьому тому, що любимо, спричиняє справжні життєві драми. Приклад життя розслабленого чоловіка, якого оздоровив Ісус є яскравою ілюстрацією життя мільйонів людей. Це ті, хто  зациклився на своїй хворобі чи проблемі, не помічаючи життя і людей навколо. Я навіть не впевнений, що той розслаблений когось взагалі про щось просив! Може він, як і багато тих, кого ми знаємо, чуються не вартими попросити про допомогу? Вважають за потрібне страждати, щоб не причиняти нікому незручностей чи проблем? І Христос, який першим вступає в діалог із хворим із одним запитанням, дає нам зрозуміти, як потрібно діяти кожному з нас: вийти назустріч таким людям. «Чи хочеш видужати?» Здається, ніби просте запитання, що вимагає негайної відповіді: «так». Але відповідь чоловіка є іншою. Той чоловік, настільки зациклився на проблемі, що не бачить простого виходу із ситуації. Бог сам навідався до нього, як до народу свого. Хворий не просить про оздоровлення в Лікаря. Він шукає причину своєї хвороби в інших людях: «Немає нікого, пане…хто б мене коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…» Також причиною того, що він не є здоровим він бачить у тих, хто оздоровився. І мені від цього трохи моторошно, тому-що неодноразово я в житті зустрічалися з такими людьми. Тими, хто у всіх своїх проблемах звинувачував інших: уряд, вчителів, лікарів, священиків, сусідів, батьків, роботодавців та ін. Рот таких людей не закривається, коли зачіпаєш тему зловживання у владі, Церкві та інших суспільних інститутах. Спробуйте заради цікавості сказати на гостині кілька слів, на зразок «що нового у Верховній Раді?»  або « Як там у вас у церкві?». Гучна українська гостина зі сварками, прокльонами, а як постаратися, і з бійками вам забезпечена. Буде що згадати. Підігріті алкоголем розважання на тему, що всі навколо крадуть, брешуть, багатіють, на відміну від них є трохи смішно слухати збоку, особливо, коли знаєш всіх «розслаблених» за столом і їхнє життя. Жінка нарікає на ціну газу, виплачуючи копійки за безглуздими субсидіями і при відкритих вікнах випалюючи свою норму газу. Чоловік нарікає на хабарників, виправдовуючи хабар за поступлення сина чи дочки навіть до звичайного училища. Знайомий нарікає на брак священиків у Великому Пості, щоб не стояти у черзі до сповіді, сповідаючись 1 раз в році. Бабуся нарікає на малу пенсію, а після смерті під матрацом на ліжку знаходять кілька тисяч гривень. Парафіяни скаржаться на малі зарплати, щоб скласти пожертву, а потім шахраї у них виманюють з хати тисячі доларів. Цей список можна продовжувати довго. Можливо це має далеке відношення до самого розслабленого, який лежав біля купелі, але так чи інакше, треба мати сміливість побачити винуватця у своїх проблемах у дзеркалі.

«Не гріши більше, щоб чогось гірше тобі не сталося». Так і хочеться, щоб ці слова почули ті, що вірять в забобони, чарування, вроки, довиться «Битви екстрасенсів». Наш гріх є причиною наших проблем. Не чужий гріх, бажання нам зла збоку, чужа заздрість, а наш особистий гріх. Одна моя родичка дуже переживає, щоб їй чи моїй родині ніхто не заздрив, ніби тим самим викликаються проблеми. Немає нічого про це у Божому Слові! «Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме», каже псалмопівець у 23 Псалмі. Життя на «духовному розслабоні» - це бажання замінити довіру до Бога довірою до оберегів, амулетів, червоних ниток, гороскопів. Набагато простіше є скинути вроки, ніж піти до Сповіді. Набагато легше взяти в руки сонник чи гороскоп, лінуючись прочитати хоч одне речення з Книги Книг. А як просто переконати себе в тому, що твої біди походять від інших людей, а не від тебе самого! І насамкінець, як вигідно переконати себе, що в храмі в неділю зібралися самі фарисеї, а тому краще полежати довше в ліжку, щоб не набратися більше гріхів на Літургії. «Духовний розслабон» є хворобою всіх і кожного у різній мірі. Не раз і себе ловлю на думці, що подібний до того розслабленого, що надто довго розлежався, чекаючи когось чи чогось, що зробить мене здоровим. Взяти своє ложе і піти, означає взяти відповідальність за своє життя. Тобто подорослішати. Парадокс полягає в тому, що чим більше людина дорослішає в духовному житті, тим більше стає дитиною Божою. Ту, про яку якось казав Христос: «Поправді кажу вам: коли не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт, 18,3) 

Коментарі