Тест на наше християнство. А як ти ставишся до абортів?






Ми живемо в цікаві часи. Людина 21 століття є носієм цілого «міксу» знань, вірувань, потреб, фобій і, зрештою, сподівань. Напевно ніде так це яскраво не простежується як в соціальних мережах. Читаючи дописи людей, коментуючи їх, вступаючи в дискусії, переконуєшся в тому, який в людях буває в голові «вінігрет» з вище названого і навіть більше. Так, наприклад, я був дещо заскочений тим, скільки людей в наш час вважають за можливе поєднувати своє християнство з толерування такого мерзенного явища, як аборт. Вже передчуваю, що з перших речень чимало жінок вважатимуть, що я, чоловік, священик зазіхаю на їхні права. А тому розпочну від чоловіків. Як не крути, але без участі «сильної половини людства» аборт би не відбувся у будь-якому випадку.
Я зустрічав в житті чоловіків, які ніяк не підтримали жінку тоді, коли вона цього потребувала. Його мовчання було промовистіше від тисяч слів. У такого чоловіка такі ж руки в крові, як і в лікаря, що зробив такий злочин.
Я зустрічав чоловіків, стоп,  чому ми таких називаємо чоловіками? Я зустрічав «хлюпіків», які боялися взяти на себе відповідальність за жінку і свою дитину, спокійно платили жінці, дівчині чи лікарю за свій мнимий спокій. Наскільки вони спокійно сплять сьогодні, не знаю.
Я ніколи не зустрічав чоловіків, які прийшли і покаялися за те, що мовчанням, погрозами, грошима, обманом підштовхнули жінку на вбивство. Горе таким. Я вірю в життя після життя.
В соціальних мережах та в реальному житті я, на жаль щораз частіше зустрічаю жінок, які вважають аборт не вбивством, а звичайнісінькою медичною процедурою, операцією. Дивує одне, чому людина пізніше обвинувачує всіх і Бога в першу чергу, у неможливості мати дітей чи проблемах з власним здоров’ям? І як можна називати операцією процедуру, коли не рятується, а руйнується життя. Що це за звичайна процедура,  яку жінка робить в спосіб «щоб ніхто не здогадався». Я ще не зустрічав випадку, щоб жінка у Фейсбуці хвалилася про те, що сьогодні їй успішно було проведено аборт. Ну, чесно, якщо з цим все нормально, чого і кого встидаємося?
Я зустрічав дівчат і жінок, хто розглядають аборт у правовій площині, виключно як своє право розпоряджатися своїм тілом. Дивно, чому жінка розпоряджається в такому разі з маленьким тілом її дитяти, а не з власним тілом. Вважати правом знищення живої дитини, нехай вона ще не виглядає до кінця, як дитина є злочином. Чиїсь права мають силу до того моменту, поки не посягають на право іншого. Дитина в лоні матері, це інша особа, яка має право народитися, але не має змоги голосно заявити про свої права.  Не може про це право написати у Фейсбуці, як мама.
Я зустрів і мам, які кажуть про те, що бачення Церкви на те кого чи що вважати людиною різниться від бачення суспільного. І це правда. Але для чого вважати себе членом такої Церкви? По якому такому праву така особа себе може вважати віруючою?
Я зустрічав і тих, хто вважали дитину в лоні матері ембріоном, а не людиною. Але де цей рубікон, межа неповернення? Чи не почнуть з часом дитину, яка не досягла року також вважати «недолюдиною»? Чи не вважатимуть таким маля, що не вміє говорити?
Я зустрів і таких, які казали, що боротьба з абортами є ознакою середньовічної, а не сучасної Церкви, є т.зв. «скрєпою». Як може бути застарілим бажання того, щоб жінка не боялася бути мамою. Яке середньовіччя є в тому, що жива людина має право на життя?
Я зустрів жінок, які розглядають аборт, як порятунок, порятунок від злиднів. Але якби це було так, мама мала б просити про право вбити старшого сина чи дочку. Чим це не порятунок від злиднів? Чому б не дати життя дитині і передати на виховання добрій християнській родині? Господь ніколи не осудить таку маму, бо вона дала життя, а не відібрала.
Я зустрів жінок, які розглядають аборт, як примус. Я не виключаю певної кількості таких абортів під примусом. Але чому жінка, найчастіше християнка, вибирає те, що їй кажуть інші, а не те, про що їй каже Господь Бог?
Я зустрів жінок, які пишуть, що нам чоловікам, про це легко говорити. Але так воно не є. Мені важко і неприємно переконувати щось жінку, покликання якої є дати життя, а не відібрати.
Я зустрічав жінок, які сповідалися з щоденних гріхів, і лише після пригадки священика випадково пригадували 7 зроблених абортів.
Але також я зустрів жінок, які б усе віддали за те, щоб виправити свою помилку і бодай кілька хвилин потримали на руках дитя, яке так і не встигло сказати «мама». Це жінки, які майже щодня оплакують те, що вчинили. Це ніби для них написані ці слова 50-го псалма: «Серцем скрушеним і смиренним Бог на погордить».
Тішить і те, що я щораз частіше зустрічаюся із випадками навернення лікарів, що перестають бути вбивцями і приносять Богу щирі плоди покаяння. Господь милосердний і люблячий, приймає кожного грішника. Як би хотілося, щоб ті, хто покаялися, доповнили це активною позицією в суспільстві і тих самих соціальних мережах. Сьогодні як ніколи ми потребуємо свідчення розкаяних чоловіків, жінок і лікарів.


Коментарі