Останні слова Спасителя або яким би був наш останній пост у Фейсбуці?

Конкурс на наймертвішу парафію

Може тут було б доречно великими літерами написати: "Оголошується конкурс". Але він не такий як всі.  Кожен конкурс має свої особливості. Особливість цього полягає в тому, що мені дуже цікаво побачити реакцію наших вірних на свою власну парафію. Сьогодні в УГКЦ багато говориться і пишеться про "живу парафію". Курс на оживлення парафій, який взяла наша Церква є дуже правильний і своєчасний. Але складно є говорити про живу парафію без категорій порівняння. Не може бути цілковито мертвої парафії. Вона є місцем зустрічі з живим Богом, просто цю зустріч ігнорують. Можна констатувати про брак життя на парафії, але закинути брак життя Богові є безумством. Господь є живим в самій мертвій парафії. 
Отже, я тут опишу одну парафію. Якщо цілковито такою, або принаймні на 90% подібною до описаної є парафія, до якої ви належите, можете анонімно,  або привселюдно її назвати. Мені дуже цікаво, по-перше, чи хтось назве парафію, з якої я буду вести опис. А по-друге, нашим владикам буде цікаво почути думки людей. Якщо якесь місто, село чи селище виринатиме в коментах найчастіше, це буде певним показником стану, яким описують пацієнта: вона швидше мертва, ніж жива. 
Отже: ця парафія належить до Української Греко-Католицької Церкви. Вона, ця парафія, була не завжди такою, якою стала зараз. Старші люди, або фотографії не дадуть збрехати. Колись парафія подавала ознаки життя. Різноманітні культурно-мистецькі заходи, прощі, поїздки, велася катехизація. Сьогодні цього  і половини немає. Приготування дітей до Першої Сповіді та Причастя є простою формальністю, займає заледве кілька тижнів і полягає у сухому переповіданні побожних байок. Про катехизацію не йдеться тут взагалі. Ні спільнот, ні зустрічей, ні гуртків - нічого. На Літургії в неділю та свята приходить від п'яти до десяти відсотків дітей і молоді. Середнє і старше покоління характеризує цифра 10-20%. У храмі людям нудно. Монотонний та нецікавий спів хору, казанє замість проповіді і до 5% з присутніх приступають до Святого Причастя. Парафіяни взагалі не знають фінансової картини на парафії. Інформація про це за сімома печатями в голові отця або кількох наближених осіб. Звідси суцільна недовіра до всього, що має відношення до пароха. Його просто бояться. Ніхто не хоче почути своє прізвище з амвону як того, хто надто піднімає свою голову. Останнім часом всі починають зауважувати дивну тенденцію. На парафію націлено направили свою увагу численні сектанти. Дивна річ: ті, хто колись були ревними парафіянами або їхні діти зараз є активними членами протестанських спільнот і сектантських груп. Їхня активність на парафії починає перевершувати активність парафії. Концерти,  вивчення Біблії, харитативна діяльність є в них, а не на парафії. Всіх це обурює, але, як на мене, добре, що це взагалі хтось робить там, в тому населеному пункті. 
Є ще деякі "підказки". На вулиці тут часто можна зустріти людей з червоними нитками на зап'ясті. Всі знають як і навіщо "скидати вроки", зливати віск і т.д. Це нікому не заважає називати себе християнами і хреститися біля темного, похмурого, неосвітленого храму. Про храм, окрема розмова. Скажу лише, що він не є центром громадського життя того села, міста, селища. Так, всі помічають, що будівля храму не є вже такою і жалюгідною. Але явно за можливостями не дотягує до 21 століття. Що ще? Коли виїжджаєш з тої парафії, то в серці завжди є якийсь осад. Осад після розмов. Всі шукають оправдання, чому так є на парафії. Винуватять всіх, але не себе. Ніхто не хоче брати частину відповідальності за парафію на себе. Велика вулиця може не назбирати і трьох людей, які б пішли колядувати на храм. А може просто ніхто не знає, куди витрачаються гроші парафії? Тут не почуєте коляди на вулиці чи в транспорті. Бо люди "чорніше чорної землі", як писав Кобзар. Хтось думає, що це від безвиході. А я впевнений, що в браку Божественної Благодаті. Якщо переважна більшість мешканців є невоцерковленими людьми, то пора провести тут принаймні місії. Але тут такого слова не чули, або чули давно. Давно не чули слів "реколекції", "євангелізація", "чування". А при згадці слова "владика" починають себе дивно поводити. Про нього чують з амвону, але не завжди щось добре. Швидше в контексті слова "катедратик", що для багатьох після пояснень отця-пароха асоціюється із словом "рекет". 
Більше підказок давати не буду. Щоб важче було відгадувати. 
Я з нетерпінням очікую цікавих думок від людей, які впізнають в описі свою парафію або себе. Ще більш цікаво буде почути "справедливе обурення" своїх співбратів у священстві. Більшість промовчать і добре зроблять. Але може знайдуться ті, хто признаються у вбивстві? Вбивстві своєї парафії