Про розслаблених парафіян


Сьогодні друга неділя Великого Посту. Її називають Неділею Розслабленого, бо євангельське читання цього дня на Літургії переповідає дуже зворушливу історію про те, як Ісус Христос зцілив розслабленого чоловіка завдяки вірі його друзів. Вони розібрали дах переповненого людьми дому, у якому перебував Спаситель і на ношах спустили розслабленого, щоб той отримав зцілення. Ісус зціляє його словами "Прощаються всі гріхи твої, встань і ходи". Зрештою, маю велике сподівання на те, що читачі цього блогу особисто були присутні в храмі і уважно слухали це Євангеліє. 
Коли я служив сьогодні Літургію у парафіяльному храмі, спіймав себе на думці, що в храмі незвично мало парафіян. Здавалося б, триває Великий Піст, храм мав би бути переповнений, як той дім в Капернаумі, але дійсність була іншою. На кожній парафії є такі "розслаблені", які в неділю не ходять до Церкви. Не маю на увазі хворих чи літніх людей. І навіть не тих, хто є з малими дітьми дома чи доглядають за лежачими хворими. Через своїх парафіян я передав вітання з їх святом тим "розслабленим", які мають здорове тіло, вільний час, але через лінивство перетворилися на розслаблених. Як би було добре, щоб вони пригадали собі, що їх колись також принесуть у "розслабленому" вигляді до Церкви. Принесуть також четверо людей. Внесуть, щоправда, через двері, але не з цією самою метою, що ті чотири євангельські друзі. Ті принесли, щоб зцілити, а ці принесуть, щоб заспівати "Вічная пам'ять". Той розслаблений встав, взяв своє ложе і пішов додому, а цих з їхнім ложем-домовиною понесуть на цвинтар. Коли людина свідомо занедбує Божу заповідь "Пам'ятай День Святий святкувати", вона ніби дістає духовний параліч. Бо без участі в Таїнствах Церкви, без Божественної благодаті, без зв'язку з парафіяльною спільнотою, самотужки спастися навряд чи кому вдасться. Життя "на розслабоні" ніколи не проходить для нас безслідно. Євангеліє про зцілення розслабленого, це пригадування про те, що "Царство Боже здобувається силою". Не докладаючи ніяких зусиль, неможливо спастися, бо "віра без діл мертва". Тому, ті, хто приймають рішення залишитися дома, коли в храмі приноситься недільна Безкровна Жертва, дуже сильно ризикують залишитися осторонь того великого дару, який Бог приготував, Самого Себе. Чи не буде справедливим для них висловитися відкрито про те, що оскільки за життя вони не хотіли ходити до храму, вони готові відмовитися від послуг чотирьох друзів, що крехтячи і сопучи колись намагатимуться переступити поріг храму з їх ложем?

Коментарі