Про покликання апостолів

Сьогоднішнє Недільне Євангеліє, яке читається у Неділю Батька розповідає про покликання перших апостолів Андрія і Петра, а також Якова та Івана. Ці роздуми я, як батько, хочу адресувати своєму старшому синові, який висловив бажання стати священником і готується вступати до семінарії. Тут, в цьому уривку, важливіше не те, що написано, а те, що не написано. Не те, що згадано, а те що не згадано Матеєм.
Єванлист Матей описує покликання апостолів дуже просто: Христос, проповідуючи Галилеєю, застає братів рибалок за їх звиклою справою, закиданням сіті у море. Важко собі уявити, щоб незнайомий чоловік, сказавши "ходіть за мною", змусив досвідчених рибалок залишити своє ремесло і піти не знати за ким, не знати куди щоб робити не знати що. Тут, на відміну від інших євангелистів не згадано того факту, що до цього Христос бував в домі ап. Петра і оздоровив, навіть, його тещу. Щоб піти за Христом і кардинально змінити своє життя, потрібно запізнатися з Тим, за ким йдеш. Найкраще це зробити у власному домі. Щоб відповісти на покликання, потрібно дві речі: знати Того, хто кличе і ризикнути змінити свої життєві обставини. В майбутньому апостоли ще повернуться до свого ремесла. І Христос їх за це не осудить. Це буде після Його Воскресіння. Він навіть готуватиме їм рибу, спійману ними. Але це ніяк не означатиме, що вони перестануть бути "рибалками людей".  Ловити людей можна з різною метою: для себе або для Бога. Якщо для себе, то все в священичому житті буде, як кажуть,"тіп-топ". Якщо для Того, хто покликав, то все буде трохи інакше. Часом не вистачатиме навіть на їжу чи одяг. І мій син точно знає, про що я кажу. Люди, не риби. Вони утримують священника, а не він їх. Тому і ставлення до людей має бути інакшим, ніж до спійманих рибин. Прикро, коли ми, покликані, про це забуваємо і їмо тих, кого маємо нагодувати.
Вітаю всіх, а особливо свого сина із святом Євхаристії.