Майже місяць тому мене покликали до одного дому до хворого на діабет чоловіка з гангреною ноги. Чоловік майже не говорив, важко, але посповідався, запричащався та отримав Св. Тайну Оливопомазання. Його дружина також при тій нагоді посповідалася та приступила до Євхаристії.
Кілька днів тому мене покликали в той самий дім, але вже до жінки, яка була присмерті. Жінці я вділив Святу Тайну Оливопомазання, а чоловік, який чувся набагато краще запричащався Святих Тайн. Я був шокований, коли мені подзвонили вранці їх родичі та сповістили про смерть подружжя. Спочатку померла жінка, а за кілька годин, над ранок, помер чоловік. Такі похорони, як цей, пам̓ятає кожен священик, якому доводилося стикатися з подібним випадком, коли одночасно ховають чоловіка та дружину. Але мені цей похорон запам̓ятається тим, що завдяки цим людям я зрозумів, який день для людини є найважливіший. Хтось, можливо, думає, що це день народження, хтось – що це Перша Сповідь та урочисте Святе Причастя. Для когось, це може бути день закінчення школи чи ВУЗу. Для багатьох людей день їх одруження або народження дитини. Для мене, особисто, найважливішим днем є той, коли я готовий відійти з цього життя, перебуваючи в освячуючій ласці. Те, що хвороба одного з тих людей спонукала іншого до духовного освячення, є добрим прикладом святої родини, де святість здобувається через особисте терпіння та участь у Святих Таїнствах Церкви. Їх одочасна смерть могла б бути подібною до казки, яка закінчується словами „І жили вони довго і щасливо, і померли в один день", якби не такі надзвичайні терпіння через хворобу тіла, які їм доводилося переносити не один рік до смерті. Покірне несення свого хреста та співстраждання з Христом зробили їх відхід найважливішим днем їхнього життя, бо зробили їх співучасниками святих. Про таких кажуть: „Померли в опінії святості".
Саме з огляду на їх життя і смерть я прихильний думати, що момент нашої смерті буде найважливішим днем нашого життя. Яким буде цей день, такою буде наша вічність.
Коментарі
Дописати коментар