Останні слова Спасителя або яким би був наш останній пост у Фейсбуці?

Можливо, я просто хочу про це сказати?



Можливо комусь це не цікаво, але останнім часом, мені багато доводиться через інтернет спілкуватися із православними священиками. Не всі мене знають особисто, але я завжди кажу, що є греко-католицьким священиком. Із цього спілкування я виходжу духовно зраненою людиною, бо починаю злитися і багато обвинувачувати. Я не можу пропустити повз свою увагу критичних статей чи коментарів на адресу моєї Церкви та її ієрархії. І я не завжди розумію «мовчання» наших мирян та священиків, коли всіх нас обливають брудом. Це є несправедливо до сотень і тисяч вірних нашої Церкви, які несли хрести переслідувань у кожному столітті від 1596 року.
Можливо це комусь дивно, але з православними мирянами мені набагато легше знайти спільну мову ніж із священиками. Мені важко зрозуміти, чому у православних семінаріях не виховують душпастирів, а виховують ворогів католицької церкви. Якась патологічна ненависть до всього, що вони обзивають уніатським. Від цих людей рідко можна почути слово «греко-католик», а слово «уніат» несе якесь середньовічне смислове навантаження. А особа святого Йосафата Кунцевича є чимось на зразок червоної ганчірки для бика. Згадка його особи завжди приносить тисячі звинувачень, які не мають нічого спільного із дійсність та є предметом творчості десятків «казкарів» з православного середовища. Для них місійна діяльність нашої Церкви є нічим іншим, як експансією, хоч насправді, експансія сект і євангелиських церков на теренах півдня та сходу України пройшла непоміченою. Для них, церковна історія має однозначне трактування, яке найчастіше збігається з радянською школою історіографії.
Я часто відвідую та порівнюю єпархіальні сайти нашої Церкви та сайти єпархій УПЦ МП,УАПЦ та УПЦ КП. Не можна не помітити певні тенденції. Греко-католицькі сайти описують та висвітлюють велику соціальну та просвітницьку роботу, яку провадять наше духовенство та миряни. Натомість православні сайти єпархій, особливо УАПЦ, справляють враження «життя в собі», тут не зустрінеш статей про працю з молоддю, неповносправними, харитативну діяльність, зате часто можна зустріти критику на адресу католиків, сектантів та інші православні конфесії (цього чомусь найбільше). І це сумно. Найкращий комплімент своїй діяльності я чув саме від священика УАПЦ: «У вас повністю спустило гальма». Коли священик є ним в церкві, школі, клубі, стадіоні, річці, означає, що він є священиком всюди. І я вважаю це правильним.
      Можливо я часто ідеалізую наше духовенство, але фактом є, що я за 10 років священства не знаю жодного випадку симонії, «купляння» парафій чи церковних посад. Я інколи мушу доводити, що у нас не потрібно комусь платити, щоб поступити до семінарії, чи отримати свячення, чи перейти на іншу парафію. Я тоді подібний до людини, що б’ється головою об стінку, щоб довести цей факт. Хоча і додаю, що із 100%- вою  впевненістю я можу це казати про Львівську Семінарію Святого Духа, яку я закінчив та Стрийську єпархію, де я є понад 10 років священиком.
Можливо я неправий, але не можу змиритися з тим, що людина каже: «Яка різниця, до якої Церкви ходити, Бог один». Цього не розуміли тисячі мучеників за Церкву, яким було не шкода віддати свого життя,  захищаючи ту Церкву, яку вони вважали правдивою. І таким «плювком» в бік наших блаженних є сказати: «Я ходжу до тієї церкви, бо мені ближче».
Можливо комусь я здамся занадто наївним, але я справді вважаю, що моя Церква має найкращих духовних провідників. Їх освіта, авторитет та щира любов до України є запорукою росту та процвітання УГКЦ. Відсутність скандалів з автівками, літаками, годинниками, і т.п. означають одне, авторитет нашої Церкви в суспільстві лише зростатиме. І ніякі технології спецслужб не досягали своєї цілі, щоправда жаль кілька сотень догналівців і їм подібним.
Можливо,   далі буде…