Сумно, коли у людей закінчується сіль.

Сумно, коли вона закінчується у подружжя. Їхнє життя стає буденним і «без смаку». У такому подружжі ніколи не кажуть простої фрази «Я тебе люблю»

Сумно, коли сіль закінчується в друзів. Друзі без солі не мають бажання зустрічатися, а проста фраза «Як у тебе справи» говориться за звичкою, а не з цікавості.

Сумно, коли сіль закінчується у дітей. Діти без солі чекають, коли батьків не стане, а проста фраза «Дякую вам» просто вийшла із вжитку.

Сумно, коли в українця закінчується сіль. Такий українець на День Незалежності йде копати картоплю, а проста фраза «Слава Україні» говориться сухо, або не сприймається зовсім.

Сумно, коли сіль закінчується у греко-католика. Для нього байдуже, до якої Церкви належати, а проста фраза «Слава Ісусу Христу!» щоденно замінюється на «Добрий День!»

І, насамкінець, СТРАШНО коли сіль закінчується у священика. Він працює на себе, а не на Бога. Він відправляє Літургію чи треби лише за гроші і називає людям цифру, у скільки він оцінює свої послуги. Він не хоче жити на парафії, бо так не зручно. А кожна проста фраза про Бога не сприймається вірними, бо священик без солі живе не тим, що проповідує.