Роздуми над притчою про сіяча у 21 Неділю від Зіслання Святого духа.

Сьогодні не так часто можна побачити сіяча на полі, як це було ще якихось 20 років тому. Людину замінила техніка, зрештою і люди відійшли від праці на землі, яка завжди була дуже почесною, але і важкою.  Пригадую, як одного разу мені довелося сіяти, щоправда не зерно пшениці, а насіння газонної трави. Все, що потрібно знати у цій справі – це робити все ретельно і без поспіху. Головне, належним чином підготувати грунт, звичайно, що і саме насіння має бути доброї якості. Коли вже сієш, треба робити це рівномірно. Про це найбільше думаєш, коли сієш. Не думаєш про каміння, про буряни, про птахів, що можуть те насіння видзьобати. Тоді, коли сієш, найбільше переймаєшся тим, щоб насіння лягло рівномірно. Не буду вдаватися у подробиці подальших дій, що потрібно робити на полі чи на трявяному газоні, але те, як хто сіяв, стає помітно лише після якогось часу. Чому я про це згадав? В контексті притчі про сіяча, той, хто читає, найбільше уваги приділяє насінню. Навіть сам Христос, коли пояснює притчу, не зупиняється на поясненні того, що мало б бути самозрозумілим для учнів – хто був тим сівачем. Хоча сама назва притчі немов би змушує нас більш ретельно придивитися саме до особи сіяча, а не до насіння, до тих процесів,  що з ним стаються в процесі дозрівання.  Про особу сіяча говориться небагато «Вийшов сіяч сіяти.» Хто він, про що він думав, ходячи по полю, які будував плани на майбутнє,чи він був сам, чи мав помічників? Я можу припустити, що він думав, як я, лише про те, щоб насіння було посіяне якомога більш рівномірно. Є дуже багато різних пояснень, хто може бути тим сіячем в притчі. На сам початок, це звичайно Господь Бог, який «дає сонце для добрих і злих», Бог, який всіх одинаково обдаровує благодаттю, любить всіх одинаковою батьківською любов’ю та лагідністю. Для всіх він вислав одного листа, у якому привідкрив правду про себе. Цей лист під назвою «Біблія», відрізняється від тих послань, які отримують деякі «вибрані» у наш час у спосіб послань чи об’явлень. Плутаючи особистий лист із тим, що призначений для загалу, можна наробити собі багато клопотів. Слово Боже є дійсним зерном, яке повинне дати плід в нашому житті. Натомість різні особисті одкровення, про які ми чуємо звідусіль, є тим зерном, яке часто падає поза нивою. У тому полі, під назвою світ, наш Небесний Сіяч подбав про те, щоб Його духовне насіння було посіяне ретельно та рівно. Важко сказати, чому дехто серед нас вважає, що йому особисто «перепало» більше того насіння. Є люди, які вважають, що є вибраними серед інших, щоб бути якимсь окремим суб’єктом, які мають окреме призначення
Хоча про сіяча у притчі говориться так мало, але ніхто не сумнівається в тому, що він був добрим сіячем. Ніхто не може заперечити, що він робив свою справу добре. Так само легко передбачити, що він очкував рясних плодів своєї справи. Своє завдання він бачив у тому, щоб сіяти… і чекати. Те, що стається із зерном по тому, від нього ніяк не залежить. Господь, який у притчі показується нам як сіяч зробив все можливе, щоб до нас попало те насіння Божої науки. Процес «сіяння» відбувається повсякчасно: через читання і слухання Слова Божого, катехизацію, духовні поучення, голошення проповідей, життєві ситуації і найчастіше через голос совісті. Кожна парафіяльна спільнота має свої можливості для зросту того зерна, як і кожна людина зокрема. Якщо Господь нам дає можливості, сіє серед нас своє зерно, зробімо все можливе, щоб воно дало плід.
Єпископів, священиків, дияконів, монахів, катехитів, семінаристів, а відтак і всіх мирян, Господь вчиняє своїми співробітниками у сіянні. Зерна є вдосталь і нива велика, кожен з нас в міру своїх талантів і можливостей повинен на цій ниві бути божим співробітником. Проте, дуже важливо знати, яке зерно ми хочемо сіяти. Є сіячі, які по не-знанні чи свідомо сіють кукіль. Щоправда і шкода від цього є одинаковою. Хтось вважає себе за сіяча, якому немає рівних, і до них стосуватимуться колись слова Сіяча, що на небі: «Я вас не знаю». Ті сіячі, що іншим кажуть про якусь свою винятковість, буцімто через якісь об’явлення чи візії отримали безпосередньо від Бога завдання щось розсівати. Вони сіють якісь незрозумілі звернення, перестороги, знання, вважаючи це за Боже зерно. Так стається, що воно є такої якості, що зростає швидше будь якого іншого доброго зерна, але плодить недовіру, страх та розпуку. Наприкінці світу і кожного людського життя зокрема видно плоди праці сіяча. Хтось сіяв не то зерно, хтось сіяв не на тій ниві, а хтось виявився невмілим сіячем, що десь пересіяв, а десь недосіяв. Коли додаються різні зовнішні обставини: кам’янистий грунт, птахи, буряни і вплив погодніх умов, плоди можуть бути далеко не ті, яких від нас очікує Господь.

Погляньмо на Христа, який був тим сіячем з притчі. Подивімся на наших новомучеників, який це є добрий приклад священиків, єпископів, монахів, мирян, які щедро полили ту божу ниву своєю кров’ю, щоб зерно віри сьогодні так рясно родили у нашому народі. Церква сьогодні потребує особливої місії мирян. Навіть саме слово місія має подібність до слова сіяти. Гоподь окрім духовенства, кличе кожного охрещеного християнина до діла сіяння: «Ідіть і зробіть моїми учнями всі народи…». Треба чітко дотримуватися «технології», тобто правил тої сівби. Готовність пролити на тій ниві свою кров, є ознакою ревного та справжнього сіяча. Нехай кожен розпізнає своє покликання та таланти, якими може прислужитися Богу і Церкві. Хто вміє вчити, нехай катехизує. Хто вміє проповідувати, нехай це робить. Хто вміє напоумляти, нехай напоумляє. Хто сіє молитвою, нехай молиться. А хто своїм життям свідчить, нехай не втомлюється це робити повсякчасно! Не переймося тим, які будуть наші плоди. «Хто скупо сіє, скупо жатиме», це те правило, яким ми повинні керуватися щодня учасі сівби божого слова. Відкладімо лінь і страх і вийдімо вслід за нашим Сівачем, щоб на його ниві-Церкві бути його вірними співробітниками у ділі сіяння- у цьому наша з вами місія! Амінь.

Коментарі