Це чоловік!

Життя людини, це постійний пошук раю.

Шукання насолод і пошук сенсу жити.

І навіть ті, що хочуть бути Богом знають ,

Що є в людині щось, чого не можна вбити.

Не можна вбити душу – що як пісня вільна.

Не можна вбити духа, що без крил злітає.

І та людина є лишень  насправді сильна,

Що молиться за того, що в тебе ціляє.

Як добре знати, що є хтось насправді сильний.

Що ти не сам живеш  у своїх сумнівах, страхах.

Є той, хто від спокуси слави, стався вільний.

До кого ми звертаємось у своїх молитвах.

Він Бога бачив  на землі, де було пекло.

Де вчили, що робота зробить справді вільним.

Від диму цілопалень навіть сонце меркло.

Хотіти бути там – не снилось навіть божевільним!

Але знайшовся чоловік, що був не з божевільних.

Він бачив Бога поруч там, бо мав його в собі.

Про подвиг той, ми знаємо з листа його до рідних.

А може адресований той лист мені й тобі?

Для нас, священиків, він є взірцем служіння

Для вірних Церкви - покровителем святим.

А для Христа, що увінчав його вінком терпіння,

Він стався другом, що з хрестом пішов за Ним.

Для багатьох із нас, священиків, і це є правда,-

Парохія є просто місцем праці, здобуванням стажу.

А в Омеляна Ковча була, браття,  зовсім інша «вада»,

Любов парохіян Майданека, перетворила тіло в сажу.

«Це чоловік!» - сказав колись один на площі.

Той самий,  що вночі про істину Христа питав.

Нехай цей порох, що тепер замінює нам мощі,

Нагадує нам з вами Того, що ту Істину пізнав.